Оповідь Артура Гордона Піма. Эдгар Аллан По

так. Отже, добре все обміркувавши, він вирішив, що мені ліпше залишатися там, де я є, аж поки йому випаде нагода відвідати мене непоміченим. Така нагода, як я вже згадував, трапилася лише на четвертий день після того, як він приніс мені годинника, а на сьомий день мого перебування в трюмі. Того разу Огастес спустився вниз, не взявши з собою ні води, ні провізії, маючи намір просто покликати мене до люка, а вже потім піднятися в каюту й звідти передати мені припаси. Коли він зійшов у трюм, то відразу почув гучне хропіння і зрозумів, що я міцно сплю. Прикинувши, коли це могло бути, я дійшов висновку, що саме тоді я спав першим тяжким сном, потому як повернувся від люка з годинником, а отже, я не прокидався принаймні понад три доби. Тепер я знаю і зі свого недавнього досвіду, і з розповідей бувалих людей, наскільки сильну снотворну дію виявляють смердючі випари риб’ячого жиру в закритому приміщенні, і коли думаю про жахливі умови трюму, в яких я так довго перебував, і про дуже довгий термін, протягом якого бриг використовували для китобійного промислу, я більше схильний дивуватися з того, що, заснувши тоді, я взагалі прокинувся, аніж із того, що проспав без перерви вказаний вище час.

      Спершу Огастес покликав мене пошепки, не закриваючи люка, але я не відповів, і тоді він опустив ляду й покликав мене голосніше, далі на весь голос – але я хропів, не прокидаючись. Він не знав, як йому бути. Пробиратися до мого ящика крізь завалений усякою всячиною трюм забрало б у нього чимало часу, а тим часом капітан Барнард міг би помітити його відсутність, адже батько мав звичай щохвилини користатися з послуг сина, доручаючи йому впорядковувати та переписувати ділові папери, пов’язані з рейсом. Отже, тверезо обміркувавши становище, Огастес вирішив піднятися в каюту й почекати іншої нагоди. Він тим менше вагався, йдучи на це рішення, що спав я, як здавалося, цілком здоровим сном, і в нього не було підстав припускати, що я терпів незручності від свого ув’язнення. Щойно Огастес обміркував згадане вище рішення, як його увагу привернула метушня та крики, що долинали, як йому видалося, з кают-компанії. Він скоренько прошмигнув у люк, опустив ляду й розчинив двері своєї каюти. Та не встиг він переступити через поріг, як майже в обличчя йому пальнули з пістолета, і в ту саму мить його повалив з ніг удар вимбовкою.

      Чиясь дужа рука притисла мого товариша до підлоги, здавивши йому горло; і все ж він міг бачити, що відбувалося навкруг нього. Його батько зі спутаними руками й ногами лежав униз головою на приступках трапа, який вів у кают-компанію – кров тугим струменем цебеніла з глибокої рани у нього в лобі. Він мовчав і, певно, був при смерті. Над капітаном Барнардом нахилився його перший помічник, дивлячись на нього з диявольською посмішкою; він холоднокровно обнишпорив кишені вмирущого, діставши звідти великого гамана і хронометр. Семеро з команди (серед них був і кок-негр) шастали по каютах з лівого борту, де швидко озброїлися рушницями та набоями. Крім Огастеса й капітана Барнарда, в каюткомпанії було дев’ятеро чоловіків – і то