Мій товариш показав мені, що одну торцеву стінку ящика можна відкрити. Він її відсунув, і я заглянув усередину. Мене опанував радісний подив: дно ящика застеляв матрац, знятий з каютної койки, і тут-таки я побачив усі предмети першої необхідності, які можна було розмістити в такому замкнутому просторі, водночас залишивши досить місця, щоб я міг розташуватися, – або сидячи, або лежачи на повен зріст. Серед тих речей було кілька книжок, перо, чорнило, папір, три ковдри, великий глек із питною водою, барильце морських сухарів, три або чотири величезні болонські ковбаси, здоровенний окіст шинки, засмажена бараняча нога і з півдесятка пляшок міцних трунків та лікеру. Я негайно вступив у володіння своєю крихітною оселею, і, думаю, в ту мить я пережив куди більшу втіху, аніж будь-який монарх, котрий уперше входить у свій палац. Огастес пояснив мені, як закріплювати відсунуту стінку ящика, а потім, опустивши свічку до самого настилу, показав кінець темної мотузки, що там лежала. Ця мотузка, пояснив він, тягнеться від мого сховку через усі покручені проходи між вантажем прямо до ляди, що відкривається в його каюту, і закріплена там до цвяха, вбитого в дно трюма якраз під люком. Завдяки цій мотузці я матиму змогу вибратися звідси без його допомоги, коли якийсь непередбачений випадок спричинить таку необхідність. Після чого Огастес пішов, залишивши мені сірники, ліхтар із чималим запасом свічок і пообіцявши навідувати мене щоразу, коли щаститиме прослизнути сюди непоміченим. Це сталося сімнадцятого червня.
Наскільки я міг визначити, я провів у своєму сховку три дні і три ночі, майже не вилізаючи з ящика і лише двічі розім’яв м’язи, випроставшися на весь зріст між двома клітями, якраз навпроти своїх дверцят. Протягом усього того часу Огастес не з’являвся; та це не надто мене непокоїло, бо я знав, що бриг має вийти в море з хвилини на хвилину, і в передвідчальній метушні йому нелегко вигадати вільний час, щоб спуститися до мене. Нарешті я почув, як піднялася й опустилася ляда, і незабаром Огастес погукав мене тихим голосом, запитавши, чи у мене все гаразд і чи не треба мені чогось.
– Нічого не треба, – відказав я. – Я влаштований тут з усіма вигодами. Коли відчалюємо?
– Ми знімаємося з якоря менш як за півгодини, – відповів він. – Я прийшов сказати тобі про це, щоб ти не хвилювався через мою відсутність. Я тепер не скоро зумію вигадати час і навідати тебе – можливо, мене не буде днів три або й чотири. Нагорі все гаразд. Коли я вилізу звідси й закрию ляду, ти проберися по мотузці сюди, де стирчить цвях. Я залишаю тут свого годинника – він тобі згодиться, щоб стежити за часом, адже денне світло сюди не