Тільки Боже провидіння накреслило інший план, в якому людські бажання не мають сили щось змінити. В перший день літа, 1 червня 2020 року Мирослав Скорик відійшов у вічність, залишивши тим, хто його знав і любив, почуття трагічної нереальності того, що сталося, а прийдешнім поколінням – свої музичні послання, в яких так палко, пристрасно і сильно б’ється серце української культури.
Один з останніх творів композитора – невелика п’єса «In Memory», присвячена пам’яті його молодшого внука Кирила, яку виконав його «рідний» колектив, камерний оркестр «Академія» у жовтні 2019 року. Це щемливий, прекрасний, лірично-елегійний образ пам’яті, яка не зникає і повертає дорогі нам постаті й події, на жаль, тільки у спогадах. Невже Мирослав Михайлович передбачив і завершення свого земного шляху? І те, що його музика лишиться як великий скарб нам і нашим нащадкам? Його роль в національній музиці й в духовному житті народу, його багатогранні здобутки у всіх царинах, впродовж більш ніж півстоліття, настільки значні, що їх справжню вартість пізнаватимуть наші нащадки ще багато наступних десятиліть і століть. Адже творчість Маестро закорінена в глибинах етнічного архетипу, вона – досконале втілення ментальної суті українства, що підносить її до універсальних висот світової культури.
Як написав Іван Франко у поемі «Мойсей» – літературному заповіті, який став основою опери Мирослава Скорика:
Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав
У незламнім завзяттю, –
Підеш ти у мандрівку століть
З мого духу печаттю.
Розділ 1. Традиція і пам’ять роду. Дитячі спомини й початок шляху
Перше, без чого неможливо обійтися, щоби сягнути сутності таланту митця – це його генетичні корені, родинні, регіональні й національні передумови, котрі віддзеркалюються в підсвідомості незалежно від свідомого вибору особистості. У тому сенсі Мирославу Скорику неймовірно пощастило. Рідко хто може похвалитися таким блискучим родоводом, в котрому представлені визначні суспільні діячі, просвітники, представники науки, культури й мистецтва. Їхня потужна «аура», безперечно, мала вплив на становлення світогляду майбутнього мистця, відклалась у його свідомості.
Щоправда, сам композитор енергійно протестував, коли наголошували роль його видатного генетичного родоводу. На моє зауваження, що йому неймовірно пощастило з предками, Мирослав Михайлович емоційно відповів: «Бачите, іноді дійсно говорять, що дуже важливою є генетична спадковість таланту, його ранній розвиток та інше. Але генетика, а навіть найкращі умови розвитку таланту, генія – це аж ніяк не все. Яка генетика, які такі особливі умови розвитку в дитинстві були у Шевченка з його кріпацтвом і сирітством, чи у Франка, який зовсім недаремно писав: ‘‘Я є мужик’’?