не відомо. Я відчула ностальгію за нашою колишньою дружбою. Ліла вчила одне, потім кидала й починала вчити щось інше. Її ніщо не зупиняло, вона не боялася труднощів: «Система 32», «Система 5120», мова BASIC, фірма «Basic Sight», логотип. Я сказала, що дуже гарно, і відчула себе так, як не почувалася ні з матір’ю, ні з сестрою. Тут усі, здавалося, раділи моєму поверненню і з відкритими обіймами щиро приймали у своє життя. Енцо, аби показати, що його політичні погляди не змінилися попри успіхи в комерції, почав сухо розповідати, із чим доводилося стикатися на заводах і фабриках: робітники працювали в страшних умовах за три ліри, а йому інколи було соромно, що він змушений перетворювати бруд нещадної експлуатації на чистий програмний код. Ліла зауважила, що роботодавці, аби запровадити на підприємствах нові технології, були змушені показувати їм увесь підспідок. Із сарказмом вона говорила про фальсифікації, підробки, махінації, що крилися за офіційними цифрами. Кармен теж не мовчала, згадала про торгівлю бензином, вигукнула: «Там теж кругом одне лайно!» Лише тоді згадала про брата, сказавши, що той хай і вчинив неправильно, але керували ним справедливі ідеї. Пригадала наше дитинство і юність. Розповіла – цього раніше не траплялося! – про те, як вони з Пасквале були малими, а їхній батько перераховував усі ті знущання, яких зазнав від фашистів під керівництвом дона Акілле: якось його відлупцювали ціпками на вході до тунелю; іншого разу примушували цілувати портрет Муссоліні, а він замість цього на нього плюнув. І те, що його не вбили і він не пропав безвісти, як багато його товаришів («скільки інформації про вбитих та викрадених фашистами замовчують і донині!»), то лише тому, що він мав столярну майстерню і його добре знали в районі. А тому якби його спробували стерти з лиця землі, то це не минуло б непоміченим.
