Даремно Мак’явеллі закликав до єднання всіх італійських земель перед небезпекою іноземного загарбання. Засліплені власною гординею, породженою переконанням у своїй культурній вищості, та ідеєю прямої спадкоємності щодо Риму та Греції, італійські держави й далі ворогували між собою, чим сприяли розгрому Італії, зокрема й падінню Флорентійської республіки. Після розгрому іспанськими військами французів при Равенні в квітні 1512 р. й жахливої різанини, яку вони вчинили, гонфалоньєр (голова Флорентійської республіки) тікає з Флоренції. Відновлюється Синьйорія Медічі. Мак’явеллі спочатку висилають з міста, а 1513 р. арештовують, кидають до в’язниці й піддають тортурам (його підтягували на дибі й завдали шість ударів батогом). Із в’язниці він вийшов завдяки амністії, у зв’язку з обранням на папський престол Джованні Медічі, який прийняв ім’я папи Льва X.
Ці переслідування були пов’язані з тим, що Мак’явеллі мав дружні стосунки з групою змовників проти тиранії Медічі. Змова була невдалою. Це була змова таких собі «книжників», далеких від уміння здійснювати конкретну політику. Так, один із змовників примудрився навіть загубити аркуш з іменами вісімнадцяти учасників, яких невдовзі й схопили. Організаторів змови – Паоло Босколі та Агостіно Каппоні – було страчено.
Мак’явеллі разом із сім’єю переселяється до свого невеличкого маєтку в сільській місцевості – Сант-Андреа в Перкуссіна. Розташований біля придорожнього готелю на шляху до Рима, цей маєток дістав назву «Готельчик» («Альбергаччо»).
Позбавлений у віці сорока чотирьох років прибутків та всіх посад, Мак’явеллі тяжко переживає це. Він живе життям, ритм якого описує в листі від 10 грудня 1514 р. до свого друга Віталі: «Я встаю зі сходом сонця і йду до гаю подивитися на роботу лісорубів, які вирубують мій ліс, звідти прямую до струмка, а потім до птахоловного току. Я йду з книжкою в кишені – або з Данте чи Петраркою, або з Тібулом чи Овідієм. Я читаю про їхні любовні інтриги та пригоди, згадую те, що сам пережив, і деякий час насолоджуюсь цими згадками. Потім заходжу до корчми, що при великій дорозі, розмовляю з подорожанами, розпитую про новини з батьківщини, прислухаюся до їхніх розмов та приглядаюся до різних уподобань і фантазій людей. Тим часом настає обідня пора, і я сідаю зі своєю сім’єю за скромну трапезу… Після обіду знову повертаюся до корчми, де зазвичай уже сидять корчмар, м’ясник, мельник та цегельник. З ними я проводжу решту дня, граючи в карти… Коли настає вечір, повертаюся додому і йду до своєї робочої кімнати. На порозі скидаю селянський одяг, геть забруднений.