Нині Власта сиділа в машині, заповнюючи потрібні папери, а водій витріщався на неї сонними очицями. Чоловік заледве стояв на ногах, руки сховав у кишенях, аби зігрітися. Світле волосся до плечей видавалося жирним, одяг неохайним. Від нього сильно відгонило алкоголем.
Патрульна спробувала зосередитися на заповненні документів. Паралельно з цим вони з Андрієм чекали, коли колеги привезуть драгер[13], аби провести освідування[14] на стан алкогольного сп’яніння. Жодні вмовляння поки не допомогли відкараскатися від ниття порушника: чоловік стовбичив поряд і переконував відпустити.
– Та я вже шукав. Немає, – розвів руками водій. Язик його заплітався, і Власта вкотре замислилася над тим, скільки цей чоловік випив перед тим, як сідати за кермо. – Я більше не буду. Це в мене вперше.
– Всі так кажуть, – докинув Андрій, шукаючи ім’я порушника в базі патрульної поліції.
Планшет вкотре видав відсутність будь-якої інформації.
– Патрулі, доповідаємо обстановку, – голос командира роти донісся з рації з характерним для цього виду зв’язку шипінням.
– Сто п’ятдесят перший сто третьому. У нас сто тридцята[15], – прозвітував Андрій одним з перших.
– Сто п’ятдесят перший, плюс[16], – озвався той самий голос по рації.
Відразу за Андрієм прозвітували інші екіпажі[17], та Власта з напарником не дослухалися, зосереджено заповнюючи документи.
– Ви розумієте, якщо ви їх нам зараз не пред’явите, у вас будуть значно серйозніші проблеми? – пояснила, мов малій дитині.
– Серйозніші за те, що мене зупинили в нетверезому стані? – посміхнувся чоловік. – Довго ще? Я поспішаю до дружини. Вона їсти хоче, – сказав і знову похитнувся так, що Власта злякалася: зараз впаде. На щастя, втримався.
– Довго, – «порадував» Андрій. – Нехай сідає вечеряти без вас.
– Так у мене ж вечеря. Я купив суші.
– Шановний, не стійте, будь ласка, над душею. Тоді, можливо, вийде швидше. Сядьте в машину й чекайте там, – не втрималася Власта.
На мить вона притиснула правицю до лівого плеча, аби бодай трохи притлумити біль: давав про себе знати шрам, що залишився після поранення. Власта підозрювала, що мусить до цього звикнути: відтепер у сиру погоду він нагадуватиме їй про ніч, коли вона заледве не розпрощалася з життям.
День перед зміною минув нудно, хоч Артем і намагався розвеселити її численними повідомленнями на вайбер. Ввечері він встиг приїхати й завезти її на службу. Хай там як, зіпсутий настрій це не врятувало.
Патрульна кинула погляд на смердючого типа, що безцеремонно нависав над нею. Одяг на ньому був дорогим, хоч і де-не-де в плямах. Він голосно шмигнув носом.
«Яке ж сіре у мене життя!» – подумала і раптом збагнула: ця думка не відпускала її скільки?..