Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів. Франц Кафка. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Франц Кафка
Издательство: OMIKO
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 0
isbn: 978-966-03-9594-7
Скачать книгу
час. Вона зазирнула в лист і шанобливо склала руки. «Від Кламма», – сказала вона. Вони разом прочитали листа, а потім трохи пошепотілися, цієї миті помічники голосно вигукнули: «Ура!», бо їм нарешті вдалося зачинити дверцята шафи, і Міцці мовчки подивилася на них із вдячністю, а староста сказав:

      – Міцці цілком поділяє мою думку, а отже, я можу сміливо її висловити. Цей лист не вважається ніяким офіційним документом, а лише звичайним приватним листом, що можна абсолютно чітко визначити за самим звертанням «Шановний пане!». Крім того, там немає жодного слова про те, що вас зарахували на посаду землеміра, а йдеться загалом про службу для графа, хоча й про це не сказано нічого конкретного, а лише те, що вас зарахували «як вам відомо», а це означає, що відповідальність за ваше зарахування несете ви самі. Нарешті, в службових справах вас скеровують до мене, старости, як безпосереднього керівника, який повинен повідомити вам усі деталі, і це загалом уже зроблено. Для людини, яка вміє читати ділові папери, а внаслідок цього краще розуміється й на приватній кореспонденції, тут усе сказано дуже чітко. А те, що ви, чужинець, цього не бачите, мене також не дивує. Загалом лист означає тільки те, що Кламм збирається опікуватися вами особисто в разі вашого зарахування на графську службу.

      – Пане староста, – сказав К. – Ви так добре прокоментували цього листа, що з нього не залишилося майже нічого, окрім підпису на порожньому аркуші паперу. Хіба ви не помічаєте, що цим принижуєте особу Кламма, до якої намагаєтеся показати велику повагу?

      – Ви неправильно мене зрозуміли, – сказав староста. – Я не спотворюю зміст цього листа і не применшую його вагомості, навпаки. Приватний лист Кламма, ясна річ, набагато вагоміший, аніж офіційне розпорядження, але того змісту, який ви намагаєтеся йому приписати, цей лист не має.

      – Ви знаєте Шварцера? – запитав К.

      – Ні, – відповів староста. – Може, ти знаєш, Міцці? Теж ні. Ні, ми не знаємо.

      – Це дивно, – сказав К. – Це син помічника каштеляна.

      – Шановний пане землемір, – сказав староста. – Я не можу знати синів усіх помічників каштелянів.

      – Добре, – сказав К. – Тоді ви мусите повірити мені на слово. Так от, із цим Шварцером у мене трапилася суперечка ще в день мого прибуття. Він зателефонував до помічника каштеляна на ім’я Фріц і отримав довідку, що мене зарахували на посаду землеміра. Як ви поясните цей факт, пане староста?

      – Дуже просто, – відповів староста. – Ви просто ще ніколи не стикалися з нашими канцеляріями. Вам здається, що ви вступаєте з ними у контакт, але насправді це лише ілюзія, яку ви через своє незнання сприймаєте за дійсність. І ще про телефон: бачите самі, що в мене, хоча мені достатньо часто доводиться мати справу з канцеляріями, немає телефону. У шинках і подібних закладах це потрібна річ, приблизно як музичний автомат, не більше й не менше. Ви вже хоч раз телефонували тут, у нас? Тоді, можливо, ви мене зрозумієте. У Замку телефон, здається, працює чудово, розповідають, що там постійно розмовляють по телефону