У вогні плавильника. Срібло. Ганна Гороженко

до королівського палацу. Анна зітхнула і вирішила про угоду з Маєрін подумати наступного разу. Ротмістр спішився, відчинив дверцята карети. Чорнявий козак дивився на господиню з-під лоба, нерішуче. Корецька йому всміхнулась, і чоловік відвів погляд, наче засоромлений хлопчисько. Княгиню це повеселило, і вона стрімко рушила у бік головного палацового входу.

      Всередині було не проштовхнутись. Шляхтичі та шляхтянки у дорогих шатах за останньою європейською модою тинялись коридорами та залами палацу. Майже в кожного в руці папери – прохання до короля. Анні ледь вдалось розгледіти зухвалого маршалика, який напередодні проводив її в покої Маєрін. Корецька підкралась до нього позаду і прошепотіла, потайки всунувши в його руку кілька золотих дукатів.

      – Проведіть мене якнайближче…

      Маршалок кивнув і попрямував не озираючись, Корецька поспішала слідом за ним. Розпорядник палацового життя спинився біля дверей, дерев’яних, рясно вкритих чорним лаком, і зник за ними. Княгиня огледілась – довкола було людно, але жодного знайомого їй обличчя. Фрейлини королеви, молоді шляхтичі і сиві урядовці. Останні й спостерігали прискіпливо за княгинею, перешіптуючись та похитуючи невдоволено головами, – вона ж бо без супроводу, сама наважилась прийти до палацу. Та Анна роздратовано повернулась до них спиною, закрившись від них своїм височенним мереживним пікаділем. Рукою вона трималась за подарований богословом перстень – то розкривала його, перетворюючи на сферу, то закривала знов – «гарний спосіб відсторонитись від решти світу. Перший подарунок Зизанія, який нарешті став мені в нагоді». Корецька почула гомін в сусідній залі і насторожилась. Численні прохачі королівської ласки розступались, жінки присідали у кніксені, чоловіки опускали очі додолу – бо ж то Урсула Маєрін у пурпурному оксамиті йшла на таран, за нею слідом, в оточенні численних пан – королева Констанція у чорному. Анна схилилась у поклоні, на мить біля неї спинилась німкеня: