«Що з ним?» – не міг додуматися професор.
Як скупалися, Шмідт трохи ніби повеселішав. Обидва ще сиділи невдягнені, загорнуті в простирядна та й сушилися. Загадали вони слузі дати собі кави. Він поставив коло них на столику.
– Хто держить купальню? – запитав Шмідт у слуги.
– Сідіро́пуло, – одказав той і зупинивсь, не одійшов, ждучи дальших наказів.
Шмідт обернувся до Лаговського:
– Ви не знаєте, що то за слово «пуло», яке додається в греків до їх прізвищ?
– Я думаю, що це стародавнє πῶλος. Тільки ж по-старогрецьки πῶλος значить «лоша», або «молодий жеребець» – ну, а в теперішній грецькій мові це, певне, значить «молодий хлопець» або, може, «син»… Виходить, що ваші культурні греки, скоро поробилися християнами, потроху позабували, чи єсть яка одміна між молодим жеребцем та молодим парнем… – зажартував він.
– Чого стоїш? Іди! – грубо напався Шмідт на слугу, що все стояв коло них і ще не пішов собі.
«Що з ним коїться?» – метикував Лаговський.
Вони повдягалися та й пішли, щоб проходитися, на нововибудований мол – довгу кам’яну морську гать, що далеко випинається в море та й загороджує, як стінами, туапсинську сагу проти бурхливих морських хвиль і хуртовин. Дійшовши по молові аж до його кінця, вони оглянулися назад на панораму чудового туапсинського берега та й сіли спочити на молу, повернувшись спиною до безбережного моря, а лицем до тієї берегової панорами, – сіли не на якійсь лавці, бо такої там і не було, а просто на краєчку тієї кам’яної гаті і позвішували ноги вниз над воду. Перед ними амфітеатром лежала, як на долоні, вся туапсинська сага: і справа й зліва од них – зелені гірські береги, наче стіни-ступені того велетенського амфітеатру; а в глибу саги, наче на театральній сцені, розгорнулося гарне містечко Туапсе; воно на тій сцені стояло, наче окрема острівна гора, бо вирізувалося з-поміж лівого й правого берега саги, виступаючи наперед лобком, ба й виглядало, наче окремий острів, зелений, повний росистої свіжості і багатих соків. Здавалося, що той острів тільки що оце виринув з глибокого морського дна та й спинився серед саги, наче заквітчаний корабель, і вода з нього ще не стекла, не збігла, і плаває він і хитається серед гористої саги на воді. Ілюзія, що мов Туапсе – це плавучий острів, була тим більшою, що й праворуч і ліворуч од містечка лежать поміж ним і поміж обобічними горами дві долини – лівобічна та правобічна, і серед тих обох долин срібними рівнобіжними стрічками вливаються в море дві річки – зліва Паюк та справа Туапсинка, од яких пішло й саме назвище того містечка, бо «т’уапсе» по-черкеськи значить «дві води». А там ще глибше на сцені, десь далеко од моря ген-ген поза Туапсе, синіла, мріючи на високому небі, нова зубцювата низка гір, а за нею ще далі, в глибу суходолу, ще далі од моря – мріла знов нова гірська низка, ще вища од першої; на деяких горах гніздилися