Хоча чому він так думає? Іван бачив, якою гордістю світилися татові очі, коли виявилось, що син потрапив у десятку. Тоді Іван ні на мить не сумнівався, що пройде до кінця й залишиться в клубі, а тепер це чомусь здавалося неправильним.
Іван не розумів, що з ним відбувається. Він мав би шалено радіти й розповідати татові про неймовірні можливості, які перед ним тепер відкриваються; про безліч речей, якими марив останні кілька років; про найфантастичніші плани на майбутнє; про те, що вирувало в ньому весь місяць, поки чекав сьогоднішнього дня, – і не міг. Іван прислухáвся до себе і вловлював дивне й незрозуміле відчуття, схоже на розгубленість – так, наче в гонитві за дитячою мрією він проґавив щось надзвичайно важливе.
Удома їх чекав мамин фірмовий швидкий тортик і чай з льодом.
– Ну, розповідайте, як усе було?
Іван вдихнув, розтулив рот і… не зміг нічого сказати. Чомусь захотілося розплакатись і втекти у свою кімнату.
– Та… нормально було…
Мама здивовано звела брови й перевела погляд на тата. Іван не бачив його обличчя, а наступної миті відчув поплескування по плечу, і тато легким рухом спрямував його до столу.
– Іван пройшов далі й наступного тижня у нього співбесіда. Аню, шкода, що ти не бачила, які чудеса він витворяв із м’ячем. Наш син – природжений футболіст.
Юнак мовчав і ледь стримувався. Він прекрасно чув і розумів: у татових словах нема й тіні фальші або нещирості, він відверто радів за нього, але Іванові чомусь здавалося, що це звучить як глузування. Ще хвилина – і він не витримає…
– Іване, телефонувала мама Ілони й просила, щоб ти приніс їй книжку – казала, ти знаєш яку.
І все своє роздратування Іван спрямував на Ілону. Принцес-с-са! Сидить собі вдома, а він має бігати. Треба було взяти книжку до того, як бібліотекарка піде у відпустку.
– Могла сама прийти…
– У неї ангіна.
– Влітку?
– Уяви собі, деякі люди хворіють на ангіну саме влітку.
У маминому тоні відчувалось роздратування, тому Іван зовсім опустив голову й буркнув собі під ніс:
– Блін…
– Іване, та що з тобою? Таке враження, що ти провалив усе на світі. Навіть торта не спробував, а я для тебе готувала.
– А якби мене не взяли?
Мама округлила очі, і синові стало соромно: він має радіти, а натомість казиться з незрозумілої причини, та ще й мамі грубіянить.
– Я навіть не сумнівалась, що тобі все вдасться.
Івана кинуло в жар і почало щипати очі. Тепер він по-справжньому образив маму й навіть не міг пояснити, за що.
– Ма, вибач. Я перехвилювався.