«Якщо йдеться всього про чотири години на добу, мені, звісно, й на гадку не спаде кудись відлучатися», – запевнив я.
«Це дуже важливо, – наполягав містер Дункан Росс. – Потім жодних вибачень навіть слухати не станемо. Ніякі хвороби чи справи не зможуть стати виправданням. Ви маєте перебувати в приміщенні, а інакше втратите роботу».
«А в чому ж ця робота полягає?»
«Вам доведеться переписувати «Британську енциклопедію». Перший том – у цій шафі. Чорнило, пера, папір і бібулу дістанете самі, ми ж надаємо стіл і крісло. Зможете приступити до роботи завтра ж?»
«Певна річ», – підтвердив я.
«У такому разі, бувайте, містере Джабез Вілсон. Дозвольте мені ще раз привітати вас із тим, що вам вдалося отримати таку гарну посаду».
Він кивнув. Я вийшов із кімнати й подався додому разом із помічником, радіючи своїй незвичайній удачі. Весь день міркував про цю подію й до вечора трохи занепав духом, оскільки мені почало здаватися, що вся ця справа – звичайнісіньке шахрайство, хоча мені ніяк не вдавалося вгадати, у чому може полягати суть такої витівки. Здавалося неймовірним, що існує такий заповіт і що люди згодні платити такі шалені гроші за переписування «Британської енциклопедії». Вінсент Сполдінґ щодуху намагався підбадьорити мене, але, лягаючи спати, я твердо вирішив відмовитися від цієї справи. Однак уранці я подумав, що варто хоча б сходити туди про всяк випадок. Купивши на пенні чорнила, прихопивши гусяче перо та сім великих аркушів паперу, я вирушив до Попс-корту. На мій превеликий подив, там усе було гаразд. Я дуже зрадів. Стіл був уже готовий для моєї роботи, і містер Дункан Росс чекав на мене. Він звелів мені почати з літери А і вийшов; однак час від часу повертався в приміщення, щоб переконатися, що я працюю. О другій годині він попрощався зі мною, похвалив за те, що я встиг переписати так багато, і замкнув за мною двері офісу.
Так відбувалося день у день, містере Голмс. У суботу мій господар виклав переді мною на стіл чотири золотих соверени – плату за тиждень. Так минув і другий тиждень, і третій. Щоранку я приходив туди рівно о десятій і рівно о другій ішов. Потроху містер Дункан Росс почав заходити в офіс лише вранці, а з часом і зовсім перестав там з’являтися. Проте я, звісно, не наважувався вийти з кімнати навіть на хвильку, адже не міг бути упевнений, що він не прийде, і не хотів ризикувати такою вигідною роботою.
Минуло вісім тижнів; я переписав статті про абата, артилерію, архітектуру, Аттику й вже сподівався незабаром перейти до літери В. Витратив цілу купу паперу, і написане мною вже ледь поміщалося на полиці. Аж раптом усе скінчилося.
– Скінчилося?
– Атож, сер. Сьогодні вранці. Я пішов на роботу, як завжди, о десятій годині, але двері виявилися замкненими, а до них був прибитий цвяшком клаптик картону. Ось він, читайте самі.
Він простягнув нам картон завбільшки із аркуш із нотатника. Там було написано:
«Спілка рудих розпущена 9 жовтня 1890 року».
Ми з Шерлоком Голмсом довго розглядали і цю коротку записку, і сумне