І навіть призов до армії після закінчення першого курсу медінституту (в Росію, у місто Калінін) не зруйнував його музичні мрії. В армії, де він служить протягом 1986–1987 рр., юнаку, мабуть, подобалося – він легко сходився людьми й знайшов там нових друзів. Треба сказати, що його завжди оточували й підтримували друзі.
Кузьма пізніше говорив, що служити було не нудно, з ним в армії постійно траплялися якийсь пригоди. Одного разу, коли він застудився, потрапив у шпиталь. А там подивилися, що то медик, і замість першого курсу випадково прочитали в документах «четвертий». Взяли допомагати на операціях. Було складно, але Кузьма цей виклик прийняв, так його й не «розкусили».
В армії Андрій також навчився водити машину. Це стало початком його другого після музики захоплення – водіння, він знався на машинах як профі, міг налагодити, віртуозно водити, авто слухалися його й мало не муркотіли під його руками як кошенята.
Після повернення з армії у 1987 році, за наполяганням і сприянням батьків, Андрій перевівся в медичний інститут у Львові (тепер Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького) на факультет стоматології, однак стоматологія була Андрію не цікава. Андрій не припиняв займатися музикою: «Я навіть на перші курси інституту ходив з нормальною панківської зачіскою і ховав це все під бейсболкою» – говорив якось він, згадуючи ті часи.
У 1987 році він написав пісні «Lucky Now», «Brother», «Та то вже є».
Більшість пісень писав англійською мовою, а потім, за необхідності, їх перекладали українською. Пізніше Кузьма говорив, що чомусь їм тоді здавалося, що так набагато простіше створити справжній хіт. Лише другий магнітоальбом[2] був написаний одразу українською.
Музикант пригадує, як це все було: «Ми в школі співали на танцях. І незалежно створювали свою ‘‘Ланцюгову реакцію’’. Ми займалися у другу зміну. І друга зміна практично не мала можливості проводити уроки, тому що у нас замість колонок були так звані ‘‘матюкальники’’, які висіли на стовпах. Коли до них підключали гітару, вона давала такий страшний звук, як з відра. Для панків це була просто фантастика! До цього ж до колонки був підключений і вокал. Це був 1987 год…»
У 1988 році гурт «Наша контора» заснував андеграундну студію «Sпати» (назва якої, на думку Андрія, розшифровувалося як «Студія патологічної тиші»), куди вступили Кузьма і Ігор Яцишин, які разом продовжували грати хардкор-панк у «Ланцюговій реакції» та гурті «Наша контора».
Поки ше твердi цвяхи,
Поки ше слабi руки,
Смiйтеся собi жахи,
Дихайте собi суки.
Бо то майже останнiй ваш день,
Майже…
Добрий ше, майже,
Вiльний вже, майже,
Добрий, ше майже,
Вiльний, вже майже…
Незабаром Кузьма