Фру Стокман(повертається). Вона вже пішла.
Білінг. Ну побачите, коли ви не будете першою людиною в місті, пане лікарю.
Лікар Стокман(задоволений ходить по кімнаті). Ну, що там… Власне я нічого не зробив, тільки виконав свій обов’язок. Мені пощастило натрапити на скарб… от і все. Хоч, звісно…
Білінг. Як ви гадаєте, Говстаде, чи не повинно місто влаштувати Лікарові процесію з прапорами.
Говстад. У всякому разі я порушу про це мову.
Білінг. А я поговорю з Аслаксеном.
Лікар Стокман. Ні, любі друзі, покиньте ви це все. Я не хочу ніяких таких вигадок. Коли б Курортній Управі спало на думку надбавити мені за це утримання, та й то б я відмовився. Катрін, я кажу тобі, що не взяв би.
Фру Стокман. І цілком мав би слушність, Томасе.
Петра(підіймаючи склянку). За твоє здоров’я, тату!
Говстад і Білінг. За ваше здоров’я, за ваше здоров’я, пане лікарю!
Капітан Горстер(цокається з лікарем). Щоб це принесло вам тільки радість!
Лікар Стокман. Дякую, дякую, друзі мої… Душею радий… О, як утішно бути свідомим, що зробив щось корисне своєму рідному місту й своїм землякам. Ура, Катрін!
Обіймає її обома руками за шию й крутиться з нею по кімнаті. Фру Стокман кричить і відбивається. Сміх, оплески й крики: «Ура!» на честь лікаря. З дверей висуваються голови хлопчиків.
Дія друга
Вітальня в лікаря. Двері до їдальні зачинені. Ранок.
Фру Стокман(виходить з їдальні з нерозкритим листом, іде до дверей праворуч, що ближче до авансцени, і заглядає). Ти вдома, Томасе?
Лікар Стокман. Я щойно прийшов. (Заходить). Щось є?
Фру Стокман. Лист від твого брата. (Простягає йому лист).
Лікар Стокман. А подивимось. (Розриває конверта й читає). Присланий манускрипт при цьому повертається. (Читає невиразно). Гм…
Фру Стокман. Що він там пише?
Лікар Стокман(кладе лист в кишеню). Нічого, тільки каже, що зайде сюди десь опівдні.
Фру Стокман. Ти вже не забудь і нікуди не йди.
Лікар Стокман. Так, я можу лишитись удома, я вже закінчив усі вранішні візити.
Фру Стокман. Мені страшенно цікаво, як він до цього поставився?
Лікар Стокман. Бачиш, йому, звісно, не може подобатись, що це я, а не він зробив це відкриття.
Фру Стокман. То значить, і ти цього побоюєшся?
Лікар Стокман. Ну, суттю, він, звісно, буде радий, ти це сама можеш зрозуміти… Проте… У Петера ще й повсякчасний, проклятий страх, що хтось інший, а не він зробить щось в інтересах міста.
Фру Стокман. Знаєш що, Томасе, будь великодушний і розділи з ним цю честь відкриття. Хіба не може бути так, що це він навернув тебе на слід?
Лікар Стокман. Мені це, звісно, однаково, якщо мені пощастить полагодити справу, то…
Старий Мартен Кийл(висуває голову з дверей у передпокій, допитливо озирається й промовляє з хитрим виглядом і