Білінг. Щоб я так жив, якщо неправда! Мабуть, ніколи не кінчимо, доки не винищимо всього мотлоху.
Аслаксен (із друкарні). Доки не винищимо… Невже Лікар має намір знищити нашу водолікарню?
Говстад. Далеко до цього. Не лякайтесь.
Лікар Стокман. Ні, йдеться зовсім про інше. Ну, що ви мені скажете про мою доповідь, пане Говстаде?
Говстад. На мою думку – майстерно написано.
Лікар Стокман. Правда? Ну, я радий, дуже радий.
Говстад. Так усе ясно, зрозуміло, що не треба бути й спеціалістом, щоб зрозуміти загальний зв’язок. Насмілюсь сказати, що ви будете мати на своєму боці кожну культурну, освічену людину.
Аслаксен. І всіх розсудливих людей також.
Білінг. І розсудливих, і нерозсудливих. Я думаю, що ціле місто.
Аслаксен. Отже, тоді ми можемо друкувати.*
Лікар Стокман. Авжеж, я так гадаю.
Говстад. Стаття вийде завтра вранці.
Лікар Стокман. Авжеж, чорт забирай, не можна гаяти й одного дня. Слухайте, пане Аслаксене, я ось про що хочу вас попросити. Ви повинні самі вже взяти на себе мій рукопис.
Аслаксен. Це я зроблю.
Лікар Стокман. Бережіть його так, ніби це щире золото. Жодної помилки. Там кожне слово має велику вагу. Я потім ще зайду сюди. Може, встигну проглянути коректу. Не можу вам висловити, як я прагну, щоб цю мою статтю видрукували й видали.
Білінг. Видали… еге, як бомбу.
Лікар Стокман. …і подано на суд усім культурним громадянам. О, ви й уявити собі не можете, на що я сьогодні наражався! Мені загрожували хто знає чим, хотіли позбавити мене моїх цілком натуральних притаманних людських прав…
Білінг. Що? Ваших людських прав?
Лікар Стокман. …хотіли принизити мене, зробити з мене мерзенну людину, вимагали, щоб я поставив свій особистий інтерес вище за мої найсвятіші, людські переконання…
Білінг. А щоб я так жив, це вже нахабство!
Говстад. Можна всього сподіватись від кожного з них.
Лікар Стокман. Але зі мною їм буде зась – це буде їм чорним по білому. Щодня я буду, так би мовити, закидати кітву в «Народному Віснику» й обсипати їх вибуховими статтями одною по одній.
Аслаксен. Але ви тільки послухайте…
Білінг. Нехай живе війна! Буде війна!
Лікар Стокман. …Я зігну їх до самої землі, розіб’ю, рознесу їхні фортеці перед очима всіх розсудливих людей! Я зроблю це!
Аслаксен. Тільки робіть усе помірковано, пане лікарю. Стріляйте, дотримуючись поміркованості…
Білінг. Ні, ні! Динаміту не шкодуйте!
Лікар Стокман(спокійно веде далі). Бо, бачите, річ тут не в одних тільки водогоні та багні. Ні, тепер треба чистити й дезінфікувати саме суспільство.
Білінг. Ось воно, це слово визволення!
Лікар Стокман. Геть цих старих дідів, набитих ганчір’ям, геть звідусюди! Сьогодні переді мною розкрились неосяжні обрії. Вони ще не зовсім виразні для мене, але я зорієнтуюсь. Нам потрібні молоді, свіжі люди, щоб несли