Мій брат учепився в колишню тещу: «Як ви так могли вчинити? Як?» Та спочатку пручалася, відкараскувалася, казала, що нічого про ту жінку та чотирьох дітей не знала. Згодом не витримала Степанового натиску і виплюнула йому просто в обличчя: «Дитя я його під серцем носила, в тяжі була, розумієш чи ні?»
Чи зрозумів тоді Степан, чи ні, але полишив жінку сам на сам із важкими думками. Не раз я по тому думала, чи не через те такий хороший чоловік від Галі пішов, що мати її колись із одруженим зійшлася, – закінчила розповідь Міля Семенівна і втерла непрохану сльозу.
Я намагалася не думати про Остапа. Але іноді таки згадувала його, коли остаточно заплутувалася у здогадах, що тримає мене поруч із Павлом. Як я міркувала, на що розраховувала? Мабуть, на те, що Павла я все-таки знаю і сюрпризів більше не буде.
– Ходи сюди, люба. – Павло розлігся на великому двоспальному ліжку, за яке доплатив на рецепції п’ять доларів. Понад усе любив комфорт і вигоди.
Я не мала ні найменшого бажання тулитися, тим паче кохатися з ним. З моменту, як він продиктував мені назву мазі від синців, минуло не більше п’яти годин. Він телефонував дружині. Бо кому міг подзвонити о такій порі, не маючи жодних душевних мук? Тільки їй. Вона лікарка і до того ж розумна жінка, якщо він знає, що може телефонувати о будь-якій порі дня і ночі.
– Ходи, я так скучив за тобою… – награно, аби розвеселити мене. – Ходи, торкнись, сама відчуєш, яка велика у мене скука.
Так, усе покинула й побігла. Чому чоловіки все вирішують за жінок? Вважають, що коли в нас немає однозначного показника наявності бажання, то ми можемо займатися сексом коли, де і з ким завгодно. «А що, – не раз доводилося мені чути, – що тут такого: розкинула собі ноги, лежиш, нічого не робиш і отримуєш задоволення». А ти сам спробуй, коли ти без доброго слова, ніжних пестощів затиснутий, наче грудка пересохлої землі, коли з тебе ні росинки, коли чужа, збурена тваринним інстинктом плоть силоміць проривається крізь твою душу, розкинути ноги, нічого не робити й отримати задоволення. Ех, що там говорити…
– Кохана… – Павло уже поруч зі мною і тягне-веде мене до лазнички.
Йду.
Поволі, ґудзик за ґудзиком знімає мій одяг, штани, трусики, бюстик. На повні груди вдихає мій запах. Я трохи соромлюся, бо в дорозі завжди пахну якось по-іншому, особливо пряно.
– Ти неймовірно пахнеш… – Заплющивши очі.
– Тобі й справді подобається? – Намагаюся повірити.
– Так, так, так… Я тобі це повторював і не втомлюся повторювати: ти жінка, яка пахне найкраще в цілому світі… – Не розплющує очей.
Я млію від його слів. Я вірю йому, я вірю собі. Розчулююсь та м’якну, як зігрітий у дитячих долонях пластилін, і дозволяю йому ліпити з мене та мого тіла все, що йому заманеться.
Він миттєво відчуває зміну в моєму