Роман Галини Вдовиченко «Купальниця» – легка і водночас глибока «жіноча» розповідь про сучасну українську Попелюшку, яка, тільки-но закінчивши школу, виривається із лещат сірих та злиденних провінційних буднів і їде підкорювати столицю. Такі дівчата зустрічаються нам щодня. Вони живуть із нами по сусідству, ходять тими ж вулицями і їздять тим же транспортом, що й ми. Проходячи повз, ми рідко замислюємося, що для кожної із цих дівчат життя приготувало окрему круговерть, простелило окрему стежину. Стежину до щастя і здійснення мрій. Але чи гарантують здійснені кар’єрні амбіції просте людське щастя?… Недарма мамі головної героїні «Купальниці» ворожка прорекла: одна твоя дитина буде щасливою, а інша – знаменитою…
У сучасній українській сестрі Кері чимало жінок впізнають себе – таких сильних, незламних та цілеспрямованих. І в чоловіках головної героїні роману вгадуються супутники нашого життя. Щодо останніх мушу визнати: «На жаль…» Ще вчора він був готовий покласти до її ніг увесь світ, а нині – цілковито збайдужів. Його Всесвіт – домашні капці та монітор комп’ютера. І в цьому Всесвіті більше немає місця для коханої жінки… Галина Вдовиченко у своєму новому романі майстерно виписує найтонші грані у відносинах між чоловіком та жінкою, які не зуміли втримати біля себе найголовнішого…
Чотири попередні романи обдарованої і «плодовитої» письменниці Галини Вдовиченко, яка більшу частину свого життя присвятила журналістиці (працює заступником головного редактора щоденної газети «Високий Замок»), зайняли власну поличку у великій шафі новітньої української літератури. Особливо у шафі жінок-книголюбів. Літературний дебют авторки «Пів’яблука», який у конкурсі «Коронація слова – 2008» здобув номінацію «Вибір видавців», а згодом став однією з «Найкращих українських книг – 2009» (за версією тижневика «Кореспондент»), недарма «охрестили» українським аналогом відомого серіалу «Секс і місто». Успіх чатував і на другий роман Вдовиченко «Замок Гербуртів» («Тамдевін») – книга здобула першу премію «Коронації слова – 2009». А наступний твір «Хто такий Ігор?» – спеціальну відзнаку «Гранд-Коронації слова – 2010».
У 2011-у світ побачив ще один роман Галини Вдовиченко – «Бора». Із цієї книги розпочалася співпраця письменниці з Книжковим Клубом «Клуб сімейного дозвілля». Роман потрапив у п’ятірку фіналістів поважної літературної премії «Бі-бі-сі – 2011». Минув рік – і успішний авторсько-видавничий тандем пропонує читачам «Купальницю». Це ще одна книга Вдовиченко про те, що щастя ходить зовсім поруч. Вхопив за хвоста стрімкого птаха гармонії – і лети з ним на крилах позитиву й оптимізму. Керуй своєю долею, віртуозно оминаючи ями і не засмучуючись через всюдисущі затори. І, що важливо, не гнівайся на життя, бо його режисером є ти сам. У 1900-у про це писав класик, американець Теодор Драйзер. А у 2012-у про це написала наша сучасниця, українка Галина Вдовиченко. Впевнена, Драйзер, прочитавши роман своєї послідовниці, засмутився б хіба що через той факт, що люди так і не навчилися бути уповні щасливими…
Галина Гузьо
Купальниця – багаторічна рослина з прямостоячим стеблом та поодинокою верхівковою квіткою, лимонно-жовтою, блискучою, наче вкритою позолотою чи лаком. Росте на вогких лісових луках та галявинах, узліссях, чагарникових заростях. Пелюстки утворюють квітку оригінальної, майже замкнутої, кулястої форми. Справжні пелюстки квітки – всередині.
Купальниця – чудовий притулок на час негоди для дрібних комах. Але й дужі бджоли здатні розсунути отвір на верхівці квітки і пробратись усередину. Купальниця росте по всій Європі. Подекуди її ще називають жовтою трояндою. У деяких нордичних сагах ідеться про те, що саме в цих затишних золотих кулястих квітках живуть таємничі тролі. Існує й легенда про ельфів, які червневими ночами, коли місяць уповні, варять еліксир життя у золотих круглих посудинах на високих жердинах. Щойно небо починає світлішати, еліксир розливають у пляшки і кудись із ними зникають, а порожні посудини перетворюються на квіти купальниці.
І
Сестра Роберта Кері
Київ
1
Усі навколо – випускний, випускний. А Кароліні до тієї метушні байдуже. Хай собі інші урочисто переступають уявну життєву риску. Велика подія! Парад суконь та зачісок, хизування із фінішною стрічкою на грудях… Її випускний не цікавив: атестат до рук – і бувай, школо! Нехай однокласники самі святкують прощання з дитинством, а вона з ним вже попрощалась, ще того дня, коли остаточно вирішила їхати до брата в Київ, хоча її туди ніхто й не кликав.
Був цілковито буденний день, оповитий туманом; липка волога тулилася до вікон шкільного автобуса, не даючи можливості побачити щось за склом, а лиш відчути звичний спуск і кількасекундну затримку, коли мотор загарчав, колеса ковзнули, забуксували в багнюці, але помаленьку виборсались на рівний шлях.