Але ж дивно, ранчо манюсіньке, і взагалі більше схоже на ферму. Нащо на такому крихітному клаптику землі фінансовий консультант? Удова не може купити картоплі? Робертс тільки чхнув у відповідь, мовляв, хто не розбирається у ринку землі, той їде чистити стайню. А потім доїв варення та все ж пояснив:
– Вона моя кузина, та ще й гарно готує. От ти коли-небудь їв варення з гарбуза?
Я й такого гарбуза не їм, а він про варення каже. Але це не відповідь. Їсти ми всі любимо, але нащо тоді тут я? Що то за гроші були та чого вони мічені? А стайню я вже годину назад вичистив.
– Вона продає те, що купив її чоловік, а будиночок такий маленький, бо їм так було зручно.
– То що ж він купив? Дивно якось, більше землі – більше худоби, багатше ранчо. А вона продає.
– Бо тут сталась дуже неприємна історія: її чоловік походив з багатої родини, успадкував гроші, одружився з нею, та вклав майже весь свій спадок у акції золотої жили. Жила вичерпалась. Але, поки в них були гроші, то він вкладав їх у геологічну розвідку. І він через оту розвідку знайшов ще одну жилу, тільки не золоту, а мідну. З цього удова та дитина і живуть. Ти не дививсь на варення, ти його їж.
Та їм, їм я те варення. Чого він мене їжею пхає? Солодке таке, жовте.
– Так от, – Робертс налив собі ще кави з білого порцелянового кавника у маленькі червоні квіточки, – Трент відвозив гроші до банку, але вона мені вже скаржилась, що їй не приходять відсотки. Вона звернулась до банку Макалістера, де у неї рахунок та оті гроші з жили крутяться, а їй відповідають, що ніхто грошей не вкладав. А потім і Трента оті хлопчики знайшли. Мертвого. З перерізаною горлянкою. А гроші я запам’ятав, бо вони були паперові, та на кожній банкноті поставив маленьку чорну крапочку чорним чорнилом.
– Якби ти поставив синю крапочку чорним чорнилом, це було б незвично.
– Не присікуйся до подробиць. Людину вбили.
– А ті хлопці не могли його?
– На жаль, ні. Вони були тут, як він поїхав, та знайшли тіло разом з нею.
– А чого вони тут, якщо з багатої родини?
– Бо їх випнули з трьох шкіл для багатих хлопчиків. Ти їх не чіпай.
– Бо навчу поганому?
– Навпаки, вони тебе можуть повчити поганому, а не ти їх.
А мені ще треба зустрічати якусь Хетті? Етті? Едну? Ні, згадав, вона Летіція, Летті, це подружка удовиці. Цікаво, а чому вона приїхала? Хіба не можна листа написати? Бо дві жінки, один я та оті хлопчаки – це легка здобич для того чи тих, хто вбив того Трента. Тим більш, а що їй тут робити? Книжок я не знайшов, худоби теж. Мені це не подобається.
Але