АДАПТАЦІЯ БІЛІНГВАЛЬНИХ ДІТЕЙ В УМОВАХ ЕМІГРАЦІЇ
Вельми часто ми чуємо слово «білінгвізм». Що ж воно означає? Білінгвізм – це здатність володіння двома мовами. Людину, яка розмовляє двома і більше мовами називають білінгвом. Знання більше ніж двох мов називають багатомовністю або полілінгвізмом. «Особливість полілінгвізму полягає в тому, що він буває двох видів – національний (вживання декількох мов у певній соціальній спільноті) та індивідуальний (вживання індивідуумом кількох мов, кожній з яких надається перевага залежно від певної комунікативної ситуації).
«Природний білінгвізм виникає у певному мовному середовищі, яке включає в себе радіо і телебачення за умов спонтанної мовної практики. Усвідомлення специфіки мовної системи може не відбуватися. За умов штучного білінгвізму друга мова опановується в навчальній обстановці, при цьому потрібно прикладати вольові зусилля і використовувати спеціальні методи і прийоми».
Типи білінгвізма
Залежно від критеріїв, які покладено в основу класифікації, виділяють декілька типів білінгвізму:
– «Відповідно до віку, в якому відбувається засвоєння другої мови, розрізняють ранній і пізній білінгвізм. Ранній білінгвізм зумовлений життям у двомовній культурі з дитинства (коли батьки розмовляють кожен своєю мовою, або коли родина переїздить з однієї країни в іншу); пізній білінгвізм – це вивчення другої мови у старшому віці, коли вже опановано одну мову.
– За кількістю здійснених дій, тобто, коли людина майже не розмовляє і не пише іноземною мовою, а лише приблизно розуміє її. У такому випадку виокремлюють репродуктивний (відтворювальний) білінгвізм, що характеризується здатністю сприйняття (умінням переказати) тексту, викладеного іноземною мовою, і відтворенням прочитаного або почутого, а також продуктивний білінгвізм, що відзначається здатністю розуміти і відтворювати іншомовні тексти, а також складати їх самому. Висловлюючись іншими словами, продуктивний білінгвізм дає можливість білінгву конструювати слова, словосполучення і речення, як усно, так і письмово».
Мова сучасної людини – результат тривалого історичного розвитку. Мова, як найважливіший вияв культури даного людського суспільства, являє собою історичні системи постійно існуючих у ній символів. [Белянин, 2003,Психолингвистика]
Мовне спілкування здійснюється за законами даної мови, яка являє собою систему фонетичних, лексичних, граматичних і стилістичних засобів і правил спілкування.
Важливою особливістю є те, що приналежність людини до національної культури виявляється на всіх рівнях мовної особистості: на когнітивному, мовному, емоційному, мотиваційному; в національному характері, національному менталітеті; на моторному – мова тіла, жести. Таким чином, культура ніби то розподілена по всіх рівнях мовної особистості. Мова є системою орієнтирів у предметному світі. Завдяки етнічній культурі людина формує своє бачення і образ світу.
Сучасні умови життя суспільства пов’язані зі значною міграцією населення, у зв’язку з чим багато людей під час спілкування користується двома мовами і більше.
Білінгвізм, як багатоаспектна проблема, є предметом вивчення різноманітних наук, кожна з яких розглядає білінгвізм у своєму трактуванні.
Зокрема: лінгвістика розглядає білінгвізм з точки зору тексту; соціологія вивчає проблеми білінгвізму, виникнення яких пов’язане з поведінкою двомовних людей у суспільстві; психологія розглядає білінгвізм під кутом зору механізмів відтворення мови; психолінгвістика вивчає білінгвізм з позиції співвідношення між механізмами мови і тексту. Білінгвізм, що розглядається у сукупності психологічних і соціологічних характеристик є предметом соціальної психології. Вважається, що перелічені науки пов’язані з вивченням білінгвізму безпосередньо.
Білінгвізм представників вихідців з території колишнього радянського союзу неоднорідний у віковому, територіальному і соціальному відношенні і має широкий спектр особливостей: від справжнього білінгвізму, що характеризується приблизно рівним ступенем використання двох мов і приблизно однаковою компетенцією її носіїв, – до дуже слабкого володіння ними українською, з одного боку, і майже цілковитим не володінням рідною мовою національними меншинами, з другого. Одним з критичних станів мови національних меншин у разі білінгвізму є перехід білінгвів на функціонально