Мати ж вміє створювати ідеалістичний світ, у якому ніхто нікого не кидає, всі одне одного люблять та вміють позбуватися своїх образ, як італійці старих меблів під Новий рік – заради загальнолюдських цінностей. Якби мати була в раю саме тоді, коли Єва заяблучувала Адама, їй вдалося б усе владнати з Богом по-родинному, і невідомо, хто б народжував у муках. У материному світі Ханне радіє за Манфреда, а Манфред ніколи не кидав Ханне і не називає її хтивою хвойдою, а вона його – хтивим мерзотником. Утім, треба віддати мамі належне, сама вона поводиться так, наче її ніхто і ніколи не ображав, не зраджував і не підставляв.
Троль замріяно сидів біля дідового пакунка. Здавалося, що він дихає з присвистом. Насправді то він тонесенько скавулів. Зазіхав на капелюх з пасмами. «Трольку, навіть і не думай, малий», – попередила я. Троль вивернув вуха в мій бік і кинув брунатним оком. Думати про капелюха зі смачненькими пасмами він не припинив, але зробив вигляд, що моя думка його цікавить. У собак таке чудово виходить. Треба повчитися. Я взяла пакунок та заховала його до шафи батька. Троль продемонстрував мені, що такої поведінки особисто він не схвалює, про це свідчив вираз його довгоносої лікарської пики. Такси схожі на лікарів, аптекарів та повірених. Треба було назвати його Олаф. Або просто – Кох.
Знову мобільний. «Марто, ну і де ти?» Агата. «Привіт, удома. Пильную кактуси, Троля та пакунок від твого чоловіка». – «Він тобі що, припхав хом’яків чи черв’яків?» – «Ні. Капелюх та папери». – «То чого ти їх пильнуєш? Вони не розповзуться. Олаф сказав, що ти прийдеш до нас у клуб! Мені цікаво, чому я досі тебе тут не бачу». – «Мені треба поговорити з Дереком». – «Ось воно як… Дереком. Ок. Тоді задзвоню тобі пізніше. Олаф сказав, що ти не в кращій формі. Май на увазі, ми тут ще довго будемо».
Час було телефонувати Дерекові. Скільки тягнути? Це так нерозумно, телефонувати чоловікові, для якого ти, радше за все, нічого не важиш, і розповідати про те, що твій загиблий дід помер учора в закладі для слабких на розум, залишивши родині у спадок капелюха з пасмами та записи на псевдоівриті.
Так дивно вимірювати проживання з чоловіком – з моменту знайомства з ним до розлуки. За цим виміром я живу з Дереком Ромбергом три роки. Я продовжую з ним, ним жити. На відміну від нього. Ми познайомилися під час наукової конференції у Відні, де він жив. А я тоді жила з Оскаром. У Берліні. З Оскаром я перебувала у так званому гостьовому шлюбі і більшість своїх сил витрачала на те, щоб вмовити його не змінювати формат наших стосунків, він хотів, щоб я переїхала до нього.