Про твою версію можливого розвитку подій із душем – а що? Дуже непогана версія, мені подобається. :) А чого це ти так захищаєш авторку, як рідну? У мене навіть проскочила думка, чи не ти сама, бува, ті оповідання писала довгими зимовими вечорами і підкидаєш тепер мені на ознайомлення та аналіз? :) У тебе ще їх багато?
Хоча то навряд чи. Ти – інженер! А вони дуже відрізняються від вчительок чи навіть журналісток. Інженери конкретніші. Ось ти одного разу мене обрала – і все. А я повівся. Правда, досі не знаю чому. У сенсі – чому саме мене обрала, а не чому повівся. :)
Про Андрія мовчиш. Мабуть, уже пили каву. Як мінімум.
Пили. Зранку перед роботою. У душ після того не заходили.
Оповідання не мої. Я й правда технар. Конкретний, неліричний, логічний та передбачуваний. Хоча й досі шукаю відповіді на запитання, чому тоді обрала тебе. Точніше – навіщо. Мабуть, знову шампанське. Краще б я пила коньяк.
Лови новий текст.
Попрацюю.
Щось настрій кидає у крайнощі, прощаюся, поки не наговорила зайвого.
Отакої… Образилася за щось? :(Чи знову «ці дні» на підході?
Купи собі чогось солоденького, може, попустить.
Я теж попрацюю.
Обіймаю.
4
На столі заграв мобільний. Віталій здригнувся.
– Що? У тебе аврал? Будеш пізно? Ну, добре, розберуся сам. Правда, я збирався сьогодні ще заїхати на СТО перевзути машину на зиму, то не знаю, хто з нас буде вдома раніше. Ну, давай, працюймо.
Він поклав телефон на стіл біля комп’ютера і якусь хвилину сидів нерухомо, переводячи погляд то на відкритий на екрані лист від Жанни, то на згаслий монітор слухавки.
Віталій був одружений. Давно і надійно. Як виявилося, найміцнішим цементом у шлюбі є не секс, а дружба. Чи так було лише в них?
Він відслужив два роки в армії, дивом не втрапивши до Афганістану, який був цілком реальною перспективою в ті роки. Потім вступив до «нархозу», як тоді усі називали Інститут народного господарства. На першому курсі наздоганяв шкільних розумак, які не гаяли часу в казармах. На другому розгледівся навколо себе і зажив студентським життям. На третьому його кинула дівчина з паралельної групи. Він не надто переймався і став небайдуже поглядати на Тамару, хоча для неї був лише другом і соратником у комсомольських справах. Правда, одного разу на традиційних осінніх роботах у колгоспі… Але то було лише раз, як буває у студентів, розігрітих піснями під гітару біля вогнища, вливанням алкоголю та романтикою зоряного неба.
На зимових канікулах четвертого курсу Тамара несподівано вийшла заміж і літню сесію складала вже на останніх місяцях вагітності. На п’ятому вона так само несподівано розлучилася з чоловіком, повернувшись із малим сином на своє ліжко в студентському гуртожитку – втілила доволі типову тоді модель сміливої жіночої поведінки, навіяну країні безсмертним фільмом «Москва сльозам не вірить».
На зимових канікулах Віталій перевіз Тамару із