Ми. Євген Замятін. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Євген Замятін
Издательство: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
Серия:
Жанр произведения: Приключения: прочее
Год издания: 0
isbn: 9780880005456
Скачать книгу
Можливо, що саме дивні, непрозорі оселі древніх породили цю їхню жалюгідну клітинну психологію. «Мій (sic!) Будинок – моя фортеця» – треба ж було додуматися!

      О 21 я опустив штори – і тієї ж хвилини увійшла трохи захекана О. Подала мені свій рожевий ротик – і рожевий квиток. Я відірвав талон і не міг відірватися від рожевого рота до самого останнього моменту – 22.15.

      Потім показав їй свої «записи» і говорив – здається, дуже добре – про красу квадрата, куба, прямої. Вона так чарівно-рожево слухала – і раптом із синіх очей сльоза, друга, третя – прямо на розкриту сторінку (стор. 7-а). Чорнило розпливлося. Ну от, доведеться переписувати.

      – Милий Д, якби тільки ви, якби…

      Ну що «якби»? Що «якби»? Знову її стара пісня: дитина. Або, можливо, що-небудь нове – стосовно… стосовно тієї? Хоча вже тут ніби… Ні, це було б занадто безглуздо.

      Запис 5-й

Конспект:Квадрат. Володар світу. Приємно-корисна функція

      Знову не те. Знову з вами, невідомий мій читачу, я говорю так, наче ви… Ну, скажімо, старий мій товариш, R-13, поет, негрогубий, – та усі його знають. А між тим ви – на Місяці, на Венері, на Марсі, на Меркурії – хтозна, де ви і хто.

      Ось що: уявіть собі – квадрат, живий, прекрасний квадрат. І йому потрібно розповісти про себе, про своє життя. Розумієте, квадрату менш за все спало б на думку говорити про те, що в нього всі чотири кути рівні: він цього вже просто не бачить – настільки це для нього звично, повсякденно. От і я весь час в цьому квадратному положенні. Ну, хоч би рожеві талони і все з ними пов’язане: для мене це – рівність чотирьох кутів, але для вас це може бути заплутанішим за біном Ньютона.

      Так ось. Один зі стародавніх мудреців, зрозуміло, випадково, сказав розумну річ: «Любов і голод володіють світом». Ergo: щоб опанувати світом, людина повинна оволодіти владиками світу. Наші предки дорогою ціною підкорили, нарешті, Голод: я кажу про Велику Двохсотлітню Війну – про війну між містом і селом. Ймовірно, через релігійні забобони дикі християни вперто трималися за свій «хліб».[2] Але в 35-му році – до заснування Єдиної Держави – була винайдена наша теперішня, нафтова їжа. Правда, вижило тільки 0,2 населення земної кулі. Але зате, очищене від тисячолітнього бруду, яким сяючим стало обличчя землі. І зате ці нуль цілих і дві десятих вкусили блаженство в палатах Єдиної Держави.

      Та чи не зрозуміло: блаженство й заздрість – це чисельник і знаменник дробу, що називається щастям. І який був би сенс у всіх незліченних жертвах Двохсотлітньої Війни, якби в нашому житті все-таки ще залишався привід для заздрощів. А він залишався, тому що залишалися носи «ґудзиком» і носи «класичні» (наша тодішня розмова на прогулянці), тому що кохання одних домагалися багато хто, інших – ніхто. Природно, що, підпорядкувавши собі Голод (алгебраїчний = сумі зовнішніх благ), Єдина Держава повела наступ проти іншого владики світу – проти Любові. Нарешті цю стихію також перемогли, тобто організували, математизували, і близько 300 років тому було проголошено наш історичний


<p>2</p>

Це слово у нас збереглось тільки у вигляді поетичної метафори: хімічний склад цієї речовини нам невідомий.