«Дивно! – подумав Дік. – Нащо ця дірка в стіні?»
Він устромив у дірку великий і вказівний пальці й поворушив ними. Усередині стіни намацав якийсь горбок, схожий на пташине сідало, і йому вдалося схопити його. Він почав водити по ньому пальцями, але нічого не відбувалося. Тоді він вхопився за нього міцніше й потягнув.
Із стіни випнувся камінь! Дік так здивувався, що впустив важкий камінь, і той загуркотів на підлогу поза лиштвою.
На шум до передпокою збіглися його друзі.
– Що ти тут виробляєш, Діку? – спитав Джуліан. – Ти нічого не зламав?
– Ні, – відповів Дік, обличчя якого порожевіло від хвилювання. – Я просунув туди руку і виявив дірку в одному з каменів у муруванні. Вхопився двома пальцями за якусь опуклість і потягнув. Камінь випнувся назовні, і це так мене вразило, що я його впустив. Він впав, і ви почули цей гук.
– Отакої! – сказав Джуліан, намагаючись відіпхнути Діка від отвору. – Дай-но мені поглянути.
– Ні, Джуліане, – заявив Дік, відштовхуючи його. – Це моє відкриття. Почекай, поки я подивлюся, чи зможу я щось намацати в дірці. До неї важко добратися!
Інші нетерпляче чекали. Джуліан ледве утримувався від бажання відіпхнути Діка. Дік просунув руку якнайдалі і склав долоню, щоб чимдалі проникнути в простір, який утворився після падіння каменю. Пальці його мацали навкруги і наштовхнулися на щось схоже на книжку. Він обережно, поволі витягнув знайдене назовні.
– Старовинна книжка! – сказав він.
– А що в ній? – скрикнула Енн.
Друзі почали обережно гортати сторінки. Папір був сухий і крихкий, і деякі сторінки спорохніли.
– Гадаю, це книжка рецептів, – сказала Енн, яка гострим своїм зором прочитала кілька слів, написаних старим брунатним вицвілим атраментом. – Покажімо її пані Сандерс.
Діти віднесли книжку фермерші. Та розреготалася, побачивши їхні сяючі обличчя. Вона узяла книжку і спокійно подивилася на неї.
– Так, – підтвердила старенька, – це лишень книжка рецептів. Бачите ім’я на титулі – Еліс Мері Сандерс. Це, либонь, моя прабабуся. Я знаю, що вона славилася своїми ліками. Кажуть, вона могла вилікувати будь-яку людину або тварину від багатьох хвороб.
Джуліан розчаровано мовив:
– Шкода, що її почерк такий нерозбірливий. І вся книжка розвалюється. Вона напевно дуже стара.
– Гадаєте, у сховку іще щось є? – спитала Енн. – Джуліане, піди-но й засунь ти руку, бо в тебе вона довша, ніж у Діка.
– Мені здалося, що там більш нічого немає, – сказав Дік. – Місця там обмаль – кілька дюймів позаду випалої цеглини чи каменя.
– Гаразд, я застромлю руку і перевірю, – сказав Джуліан. Усі знову пішли до передпокою. Джуліан просунув руку позаду зрушеної лиштви і провів долонею уздовж стіни до того місця, звідки вивалився камінь. Рука його пролізла в простір позаду, а довгі пальці почали мацати довкола у пошуках іще чогось, що могло б там виявитися.
І це щось справді там