О шостій годині він прокинувся, лежачи горілиць. Він дивився просто вгору в сіре небо і відчував, що голодний. Повернувшись на лікті, він раптово здригнувся від гучного пирхання, яке пролунало поблизу, і побачив оленя карібу, який роззирався на нього з живою цікавістю. Тварина знаходилася на відстані не більше п'ятдесяти футів від нього. Миттєво і болісно гостро він відчув смак оленячого філе і побачив, як воно шкварчить над вогнем. Машинально взяв незаряджену рушницю, звів курок і натиснув на спуск. Олень пирхнув і відскочив. Його копита гриміли, коли він біг скелями.
Подорожній вилаявся і відкинув рушницю. Він голосно застогнав, намагаючись підвестися на ноги. Це була важка і повільна робота. Його суглоби нагадували іржаві шарніри. Вони рухалися насилу, затримуючись тертям зв'язок. Щоб зігнути якийсь член, було потрібне величезне зусилля волі. А після того, як він підвівся остаточно, цілу хвилину змарнував, щоб випростатися.
Він вповз на невелике підвищення і оглянув місцевість. Не було ні дерев, ні кущів – нічого, крім сірого моря моху, де зрідка виділялися такі ж сірі скелі, сірі озерця і сірі струмки. Не було навіть натяку на сонце. Він гадки не мав про те, де знаходиться північ, і забув дорогу, якою напередодні ввечері прийшов до цього місця. Але він знав, що не заблукав. Скоро він прийде до Країни Низьких Стовбурів. Він відчував, що вона лежить десь наліво, недалеко – можливо, відразу за сусіднім низьким пагорбом.
Він повернувся, щоб укласти свою поклажу для подорожі. Потім упевнився в існуванні трьох окремих пачок сірників, хоча й не перераховував їх. Але він вагався, розмірковував, розглядав плаский мішок з лосиної шкіри. Той був невеликий, подорожній міг накрити його обома руками. Але він знав, що мішок важить п'ятнадцять фунтів – стільки ж, скільки вся інша поклажа. Це турбувало його. Він відклав мішок і став згортати поклажу. Але скоро погляд його знову повернувся до шкіряного мішка, і він знову за нього схопився, виклично оглянувши навколишню місцевість, немов дорікаючи пустелі за бажання вкрасти його добро. Коли ж він зіп’явся на ноги, з тим щоб рушити далі, і пішов вперед, важко ступаючи, – мішок таки ховався в ноші на його спині.
Він рухався вліво, зупиняючись зрідка, щоб збирати ягоди з кущів. Його нога задубіла, і накульгування стало помітнішим. Проте, біль цей був незначний порівняно з болем у животі. Голод дошкуляв йому так гостро, що він не міг зосередитися на напрямку, що веде до Країни Низьких Стовбурів. Ягоди не полегшували цих страждань, натомість болісно пекли у роті.
Він вийшов до долини і сполохав там кілька куріпок, що сиділи на скелях і на кущах. Вони здійнялися, ляскаючи крилами, видаючи звуки «кер-кер-кер». Він