Гість Дракули. Олексій Вікторович Щуров

постійно виявляв удавану велику цікавість і турботу про долю юнака, чим остаточно здобув цілковиту прихильність міс Обрі. Хто ж зміг би пручатися його силі? Його язик був небезпечним й отруйним для оточуючих – бо казав він про себе як про самітника, що не отримує співчуття на землі, де навіть людським з’юрмленям не вистачає місця, і тільки вона, міс Обрі, обдарувала його, бо він цілковито присвятив їй себе; казав, що від тієї миті, як зустрівся з міс Обрі, почав цінувати життя і зрозумів, що варто берегти власне існування, аби тільки ще раз почути тихий голос юнки; врешті-решт він знав, як використати мистецтво змія34, або таким був присуд фатуму, – він здобув її кохання. Незабаром титул графа перейшов до нього за правом майората35, і тому він мав від’їжджати у складі важливої посольської місії – і це було вагомою причиною для прискорення весілля (оскільки брат був душевнохворим, то на нього не зважали), яке мало відбутися за день до від’їзду його світлості на континент.

      Коли лікар і опікуни залишили Обрі, юнак намагався підкупити слуг – але марно. Він забажав пера і паперу – і отримав; Обрі написав листа сестрі, благаючи, якщо їй дорого власне щастя, власна честь і честь тих, хто вже у могилах і колись тримали її на руках як свою надію і надію їх дому, відкласти весілля, яке він проклинав найстрашнішими прокльонами, хоча би на кілька годин. Слуги погодилися доставити листа; проте одразу віддали його лікарю, який вирішив за краще не турбувати більше розум міс Обрі тим, що він вважав маніакальним маренням. Ніч пролетіла однією великою турботою для мешканців маєтку; і Обрі чув, з таких жахом, який можна не описати словами, а тільки відчути, звуки безперебійних приготувань до весілля. Зайнявся ранок, і до його слуху долетів шум екіпажів, що прибували. Обрі майже втратив останній розум. Цікавість слуг здолала їх пильність; вони усі покинули свої пости і залишили Обрі під наглядом немічної старої. Він же побачив у цьому цінну можливість: одним стрибком він опинився за порогом, а через мить – у вітальні, де зібрались майже усі гості. І першим, хто його помітив, був лорд Рутвен; він миттєво з’явився перед юнаком, схопив його за лікоть і потяг через усю залу, не вимовляючи жодного слова від люті. Опинившись на сходах, лорд Рутвен прошепотів на вухо Обрі: «Пам’ятайте клятву і знайте: якщо ваша сестра стане не нареченою – то стане збезчещеною. Жіноцтво таке крихке!» Промовляючи це, він штовхнув юнака до слуг, які кинулися шукати його одразу після того, як їх збурила стара. Обрі не міг надалі стримуватися; і оскільки його лють не знаходила виходу, у нього луснула кровоносна судина і стався крововилив, і юнак став прикутим до ліжка. Про це не повідомили його сестрі, яка поїхала ще до нападу, оскільки лікар не посмів турбувати її. Весілля пройшло утаємничено, і молоді одразу виїхали з Лондону.