Поява кирилиці вплинула на розвиток не тільки української мови. Як основа алфавіту і письма кирилиця використовується або використовувалася більш ніжу 110 мовах.
У 870 році Велика Моравія була окупована військами Східно-Франкського королівства, Мефодія заточили в один з монастирів. Але повстання і втручання папи дозволили князеві Святополку звільнити архієпископа. Для заспокоєння німців понтифік заборонив слов'янську літургію, але в 880 році Мефодій, побувавши в Римі, добився відміни цієї заборони. Самим архієпископом і його учнями були зроблені переклади багатьох церковних книг, написані нові твори і канони. Помер Мефодій у 885 році, коли йому було 70 років. Школа, яка трималася в Моравії на його авторитеті, зразу же розвалилася. Учні були вигнані і знайшли притулок у Болгарії. У Преславі зібралася плеяда книжників – послідовників Кирила і Мефодія. Тут же на основі грецького алфавіту і була створена, видно, добре знайома нам кирилиця. Послідовники «солунських братів» через півстоліття після їх смерті, погодившись з фонетичним складом глаголиці, створили нову азбуку. Графічну основу «протокирилиці» склали 24 букви грецького класичного алфавіту, ці букви були доповнені глаголичними графемами, що передали слов'янські звуки типу Ж, Ч, Ш, Щ, Ы, Ъ (єр), Ь (єрь), ЮСИ (великий і малий) і ін. «Першокирилиця» як вид слов'янського письма, на який стали в Болгарії перекладати глаголичні тексти і грецькі твори, веде свій відлік з 893 року. У кирилицю вона перетворилася в першій половині X століття. І кирилиця, і глаголиця знаходилися у вживанні паралельно до XI–XII століть. Потім кирилиця, що мала простіші за формою букви, близькі до грецького статутного письма, поступово витіснила глаголицю. Графіка кирилиці зазнавала змін, що знайшло віддзеркалення в різних видах кирилівського письма – устав, півустав, скоропис, в'язь.
Вбивство князя Ігоря древлянами
Перша згадка про древлян зустрічається в недатованій частині «Повісті минулих літ». Згідно літопису, древляни жили на захід від Дніпра, на території нинішніх Коростенського, Овруцького й Олевського районів Житомирської області. їх столиця знаходилася в Іскоростені (зараз – Коростень). Київ – на той момент ще не мати міст руських – лежав на межі володінь полян і древлян.
Відповідно