12
Новелу написано влітку-восени 1897 року і вперше надруковано в газеті «Праця», 1897, 21 листопада (3 грудня), № 15–16, с. 124–125, під криптонімом «С». Одну із ранніх – та не перших – редакцій твору, що її Юрій Гаморак вважає за самостійну поезію в прозі, В. Стефаник надіслав В. та С. Морачевським. У Відділі рукописів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (далі – ІЛШ) зберігаються два початки перших редакцій твору. У першодруку новела значно різниться від тексту збірки «Синя книжечка» (інші редакції див.: І, 273–275).
13
Новелу написано в 1898 році і вперше опубліковано в збірці «Синя книжечка» (с. 101–108).
14
Як і попередня, ця новела створена в 1898 році й уперше надрукована в «Синій книжечці» (с. 111–115).
15
Зовнішнім поштовхом до написання твору стала реальна подія, що трапилася в с. Трійця на Покутті. Про неї письменник не раз оповідав у листах до В. Морачевського та О. Кобилянської (див.: ІІІ, 160–162). Власне ті листи стали першими начерками майбутнього твору, написаного на поч. 1899 року і вперше опублікованого в збірці «Синя книжечка» (с. 119–124).
16
Новелу написано навесні 1897 року. Перший варіант її письменник надіслав у листі до В. й С. Морачевських у серпні цього ж року (див.: І, 279–280). Прототипом головного героя твору став батько Софії – Анастасій Окуневський, який був лікарем у Сторожинці на Буковині, а ще раніше певний час (1865–1866) займав парафію в Русові; пізніше, уже як повітовий лікар, на прохання В. Стефаника приїжджав лікувати матір письменника. Йому й присвячно новелу («Д-рові А. О.»). Згодом автор ґрунтовно доопрацював, а в багатьох моментах і переробив її. Вперше надруковано в «Синій книжечці» (с. 127–130). У наступних виданнях творів В. Стефаника ця новела з різних причин не передруковувалася.
17
Друга збірка новел та оповідань В. Стефаника вийшла у Львові в 1900 році накладом М. Яцкова і С-ки. Повна назва її – «Камінний хрест: Студії і образки». Вона була присвячена священикові з сусіднього з Русовим села Стецева Кирилові Гаморакові (1835–1909) – добре знаному в краї українському патріотові й громадському діячеві, «людині високої культури і предоброго серця» (Юрій Гаморак). У дім о. Кирила Гаморака письменник загостив починаючи десь із 1888 року, і відтоді близькі стосунки єднали його з усією родиною, особливо з дочками пароха. Сердечні почуття до Євгенії (по чоловікові – Калитовської) спричинили появу таких шедеврів ліричної прози, як «Дорога» і «Моє слово», Ольга 26 січня 1904 року стала дружиною новеліста, а після її смерті дітей виховувала й опікувалася сім’єю