Без ніг на Еверест. Марк Инглис

гіда є не просто тягнути когось нагору, а давати настанови й поводитися, як хороший слухач, як джерело інформації та порад. Щоб поїхати в подорож, альпіністи (або «клієнти») повинні подати заявку та пред’явити своє «альпіністське» резюме. Так можна переконатися, що не буде жодних «сюрпризів». Через це, а також ще й тому, що сходження часто відбувається з використанням прокладених мотузок, відношення гідів до альпіністів переважно 1:4 (або більше, ніж 4); на відміну від альпіністського стилю сходження, в якому це відношення часто становить 1:1.

      Справжню роботу виконують шерпи та портери[10], які носять намети, спальні мішки та кисневі балони в табори, розташовані високо в горах. Насправді впродовж усієї історії гімалайських сходжень їхня роль не змінилася, за винятком того, що зараз персоналу шерпів досить багато платять: ця сума майже в 30 разів перевищує середню заробітну плату в Непалі чи Тибеті. Крім того, шерпи, що працюють на великих висотах, зараз добре підготовлені, оскільки в Непалі, а віднедавна й у Тибеті, з’явилися альпіністські школи й було впроваджено сертифікацію спеціалістів, що, по суті, означає, що їхня робота стала набагато безпечнішою.

      Тож у нашій експедиції Великим Босом є Расс. Усі ми – альпіністи, гіди та портери – робимо все так, як каже він, ну або по-іншому!

      Шерпа чи шерпи?

      «Шерпа» – це назва етнічної групи у Тибеті та Непалі; осіб жіночого роду називають шерпані. Народ шерпа добре відомий своїми здібностями до скелелазіння та трекінгу, тому сьогодні слово «шерпи» часто використовується, коли йдеться про гідів або альпіністів, особливо в Гімалаях.

      Розділ 2

      ДосвІд навчання

      3 вересня

      Базовий табір Чо-Ойю

      Прекрасно було знову зустрітися з Віту й Рассом. Ми всі були в захваті від чудового обіду, який приготував наш кухар, Лачху: величезні тарілки з куркою, салатом і смаженою картоплею, яка аж шкварчала, стали добрими передвісниками того, що чекає нас попереду. Як справжні «ківі», в останню ніч у Тінгрі ми відсвяткували День народження Тома пляшкою «Джека Деніелса», тож тієї першої ночі в базовому таборі дехто досить швидко притих. У мене була жахлива ніч, більшу частину якої я провів абсолютно безглуздо, намагаючись не задихнутись. Тоді мені вперше довелося відчути на собі дихання Чейна-Стокса – переривчасте дихання на великій висоті. Водночас в моєму організмі, очевидно, було багато рідини, бо я наповнив пляшку для сечі до краю, так, що вона ледь – наголошую, ледь – не вихлюпнулася.

      4 вересня

      Зранку я був втомлений і схвильований, але, очевидно, це вже норма. Перший караван яків вирушив до передового базового табору. Це було таке чудове видовище спостерігати за тим, як Расс і Лоппсанґ, його сирдар, обговорюють розміри та вагу вантажів, навантажують яків, а потім їхня процесія вирушає з табору вгору долиною у напрямку льодовикової морени. Сьогодні буде ще один підйом з метою акліматизації, цього разу на висоту 5100 метрів. Тут стає все краще й краще.

Що таке дихання Чейна-Стокса?

      Дихаючи, ви перетворюєте кисень