3. Кроманьйонці. Дещо пізніше від неандертальців – близько 70 тисяч років тому – з’явилися і сучасні люди, які належать до виду гомо сапіенс. З латини ця назва перекладається як «людина розумна». Найдавніших представників нашого виду, щоб не плутати з теперішніми людьми, іменують також кроманьйонцями – за місцем першої знахідки їхніх кісток у печері Кро-Маньйон у сучасній Франції. Проте варто пам’ятати, що за своєю внутрішньою будовою і фізичним розвитком кроманьйонці від нас із вами нічим не відрізняються.
Тривалий час сучасні люди жили одночасно з неандертальцями, а іноді – й поруч. Під час льодовикового періоду неандертальці переважали – адже були сильнішими і більш пристосованими до суворих зимових умов. Але із загальним потеплінням чисельність кроманьйонців почала зростати, а інших видів людей – скорочуватися. На думку деяких вчених, остаточному зникненню неандертальців сприяли хвороби, до яких сучасна людина виявилася стійкішою. Хоча цілком можливо, що наші «далекі родичі» і не щезли остаточно. Адже і досі розповідають легенди про «снігову людину», яка нібито живе у далеких горах і за описом дуже схожа саме на неандертальця.
Кроманьйонська жінка (реконструкція Неандертальського музею).
Кроманьйонці запозичили більшість досягнень своїх попередників та сучасників і збагатили людство новими винаходами. Насамперед, вони навчилися робити складні знаряддя, що складалися з ручки і леза, – ножі й сокири. Вже після завершення льодовикового періоду (нова доба отримала назву мезоліт – від грецьких слів «мезо» (середній) і «літ» (камінь)) були винайдені лук зі стрілами, які дозволили полювати на тварин і птахів з великої відстані. Для риболовлі та пересування водоймами почали використовувати спочатку плоти – тобто зв’язані між собою стовбури дерев, а згодом – і справжні човни. І нарешті люди зрозуміли, що тварини можуть бути не лише ворогами чи здобиччю. Кроманьйонці приручили собаку, який став незамінним помічником мисливців і охоронцем житла.
Початки громадського життя
1. Рід і плем’я. Кроманьйонці жили родовими громадами. Рід складався з кількох споріднених між собою великих сімей, які вважали, що походять від одного пращура – людини, звіра, птаха тощо. Такого легендарного пращура називають тотемом. Ім’ям тотема іменували увесь рід – людина з гордістю казала, що належить до роду вовка, ведмедя, бобра тощо.
Громади складалися зі 100—120 осіб. Керували життям громади наймудріші і найдосвідченіші члени роду – старійшини. Їх вважали охоронцями спільної пам’яті роду, досвіду і звичаїв, вони стежили за тим, щоб усі родичі дотримувалися правил поведінки, не зазіхали на частку іншого у спільній здобичі чи місце у житлі, вирішували суперечки, які