Сахель
Сахель – це смуга напіваридних земель, що пасом оперізує Західну Африку, тягнучись від Атлантичного узбережжя на заході до озера Чад на сході. Над нею пролягає Велика пустеля, а нижче – тропічні джунглі. Її північні околиці переходять у степ – випалений та обпечений, – а відтак поступаються місцем дюнам та ергам самої Сахари. У південному напрямку Сахель перетворюється на савану, яка буяє хвилями блакитнувато-зеленавої трави з червня до жовтня – у сезон мусонів. Упродовж цих місяців аль-хадж’ Алі ібн Фатауді – разом із чередами кіз та корів, підданцями, наметами, дружинами й годованими молоком кобилицями – перебирається північніше, впритул підступаючи до демаркаційної лінії. А з листопада до червня мігрує на південь: тоді з пустелі задуває лютий, пронизливий гарматан, кігтистий від летючого піску, висотуючи вологу з повітря, чагарнику, а ще очей і горлянок його стад та одноплемінників. Сумна правда полягає в тому, що худоба Алі перетолочує північний Сахель. Корови скошують урожай раніше, ніж трави встигають висіятись, а кози виривають його з корінням. І щороку Алі зміщується все далі на південь – на милю тут, на милю там. За дві сотні років Бінаун перетвориться на пустелю. Величезні ерги, Іґіді та Егеш, заносять його піском, що летить із вітром, і простягають свої язики, пальці та руки, зазиваючи й не даючи проходу.
Треба глянути фактам в обличчя: життя в Сахелі – це вам не пікнік. Складно перебільшити його нужду та нестачу, помножені на примхи природи – як-от роки, коли дощів чомусь не випадає і стада, які мило помекували й помукували, перетворюються на піраміди кісток, що височіють до сонця. Або засолюється джерело. Або піщані бурі видирають бороду зі щік.
А є ще ж і гієни, які тягнуть у темряву цапів та кіз, а потому, вижерши нутрощі, полишають обісцяні рештки шакалам і грифам. А це вимушене просування на південь: адже що далі ти забрідаєш, то більшає загроза підступного нападу з боку фула або серавулі. Ото буде сміху: твоїх підданців закуто в кайдани, худобу зарізано, кобил покрадено (якщо не гірше[12]), а кускус з’їдено. Життя мимохіть стає вбогим. І пересувним. Весь табір у Бінауні – всі три сотні наметів – може знятися з місця за годину. Був і зник, мов міраж. Шукай вітра в полі.
Живучи під цим дамокловим мечем, Алі вкладає свій капітал у транспортабельне багатство на копитах – верблюдів, коней, кіз, биків та невільників. Якщо скласти опис його матеріальних цінностей – він практично жебрак. Людамарський емір, повелитель тисяч, гегемон території завбільшки з Вельс, муж Корану й нащадок Пророка, насправді має у власності менше речей, аніж покоївка з Челсі. Намет із козячої шерсті, запасну джубу, казанок, пічечку, два мушкети, кальян, що протікає, затуплену шаблю, яка належала колись майору Гоутону, – та на тому й усе. Ха, але ж які у нього кобилиці – місячно білі, поцяцьковані м’язами, із хвостами – червоними, мов розкраяна вена (він їх фарбує)! А жінки! Якщо Алі й можна позаздрити, то це через них! Кожна з його чотирьох дружин