Єгор замислився. Гарно продумано: до викрадення готувалися.
Напередодні вони з Льонею заїжджали до сиротинця, в якому виросла Олександра Альтман. Учора він довго сушив мозок, і єдине, що спало на думку, – довідатися більше про загиблу. Виявилося, у притулку не мають жодної інформації про підопічну. Кількамісячну дитину підклали під двері. Дешевий одяг, соска, маленька ганчір’яна лялька, – усе, що мала при собі Олександра Альтман.
Настрій Скляра впав до найнижчої позначки. Єдине, що вдалося довідатися про жертву, – лише імена її друзів із сиротинця. Двоє з них покинуло місто відразу після випуску. З двома жінка продовжувала спілкуватися й у дорослому віці. Та ці люди виявилися серед тих, з ким Бовтун особисто спілкувався. Принаймні поки жодних підстав підозрювати в чомусь цих людей.
Сьогодні ж вранці Єгорові спало на думку перевірити, чи не зникали діти в період, коли народилася Олександра Альтман. Хтозна, можливо, зникнення подружжя пов’язане із загадковим минулим саме дружини? За роки служби Єгор бачив чимало несподіваного.
Бовтун знехотя перевірив інформацію про зникнення дітей у період народження Олександри. Сам він скептично сприйняв версію приятеля. Оперативник дуже здивувався, коли довідався, що такий випадок справді відбувся. Щоправда, викрали кількамісячного хлопчика. У селі поблизу Харкова.
– Дитину так і не знайшли? – більше констатував, ніж запитав Скляр.
Він встиг ознайомитися зі справою багаторічної давнини, тож прекрасно знав, чим все завершилося.
Чоловік похитав головою. Думками він полинув у минуле, пригадуючи події дня, який назавжди змінив життя його та дружини. Їхній шлюб не пережив трагедії, і ось уже майже двадцять років, як вони розлучилися. Дружина так і живе в селі з двома старшими синами, він же ж перебрався до обласного центру майже сім років тому.
– Нам сказали, что это могли быть цыгане. Забрали ребенка для попрошайничества. Ну, или кто-то украл на… – чоловік запнувся, та врешті знайшов у собі сили доказати, – органы.
Єгор стиснув кулаки. Усередині закипала кров: несправедливість у світі ніколи не буде подолана.
– Ну а ви не чули, щоб зникали дівчатка? – обережно поцікавився.
Роздратування, яке опанувало через спізнення свідка, поступилося співчуттю. Слідак навіть не сумнівався, що сьогодні цей чоловік із поцяткованим віспою обличчям та сумними очима так і не зможе забути їхню розмову. Не зможе навіть через тиждень чи два.
– Пропадали, – ствердно похитав головою. – В то же время, когда и наш ребенок.
Єгор відчув, як серце від хвилювання несамовито застукало в грудях: він спитав, аби спитати, не очікуючи позитивної відповіді.
– Но ребенка быстро нашли.
Єгор боляче впав із сьомого неба на землю.
– Знаю, нам следователь рассказывал. Думали, что похищения связаны, но потом оказалось, нет.
– Дитину повернули батькам?
– Думаю, да, – стенув плечима свідок.