Остров моей души. Лора Савар

які б давали їй надію на продовження їхніх стосунків, просто дав зрозуміти, що ніколи більше не побачяться. Ксенія ніби вмерла у той день, вона сама цілий день мила пансіонат, готувала його до відкриття і увесь день просто проридала. У неї ніби відірвали серце, навіть не частинку його а повністю все. Життя здавалося зупинилося і втратило всякий сенс і знову тисячі запитань у її голові: чому він так поступив, невже я для нього нічого не значу, чому він взагалі приїзжав і що це все було як це розуміти? Але не довго убиваючись Ксенія вирішила боротися за те, що тільки шо відірвали від неї, тепер вона так просто його не відпустить від себе. Вона була борцем і розуміла що все в її руках і якщо вона зараз все так і залишить, то все життя жалкуватиме що впустила своє щастя, адже він був саме той, за якого вона так давно молилася, від якого мліло серце з яким було так добре і спокійно на душі, той кого вона кохає.

      В такому юному віці все сприймається дуже буквально і здається, якщо не зараз то уже ніколи, щастя до тебе не повернеться. І людина готова зробити все аби знову не відчувати ту пустоту, що в середині так голосно про себе нагадує і так сильно болить. Здається, що життя таке коротке і саме в ці моменти воно вирішується раз і назавжди, та лише поживши і заспокоївшись людина розуміє, що життя зовсім не таке і воно варте того щоб чекати аби отримати краще, справжнє саме те що Господь приготував конкретно тобі, та ми спішимо і не хочемо зупинитися, щоб почути той тихий голос Бога, який сказав би зачекай, я маю для тебе щось краще і особливіше. Але нам потрібно саме тут і зараз, щоб закрити ту пустоту, щоб заглушити ту біль, з якою ми не можемо справитися самотужки, яка не дає нам жити спокійно. На що завгодно ми ідемо лиш би швидше відчути те що тільки шо втратили, навіть не розібравшись до кінця в істинній причині, в тому хто насправді дає спокій душі і наповняє її сенсом і смаком життя. От і Ксенія почала голосно і сильно вимагати від Бога те, чого хотіла вона сама а не те, що приготував їй Господь. Кожен день вона так сильно молилася про Олега і просила щоби Господь допоміг їй у тому аби вони були разом, це прямо стало її ціллю життя, адже вона так і не зрозуміла, що ту пустоту яка є в її житті, може заповнити лише Господь. Та їй було не до цієї філософії і роздумів, вона ж була закохана а значить щастя лише в почуттях. Ксенія деякий час почекала щоб Олег перший їй подзвонив, і зрозумівши що він не подзвонить, прийнялася до справи сама. Вона йому написала відверто про все, що почувала з ним, як сильно це для неї було важливо, і про те, що давно його покохала, ще з тих пір як у перше його побачила. Олегу не залишилося вибору, звичайно він такого не очікував, він сприймав усе як розвагу і взагалі не планував ніяких стосунків, тим паче вони навіть не говорили на цю тему і хлопець теж зробив певні висновки для себе. Та її зізнання його вразило і вони почали знову спілкуватися по телефону. Ксенія була щасливою від того, що Господь дав їй те, чого вона так хотіла і те що раніше здавалося не можливим, сьогодні у неї в руках, нарешті у неї з'явився шанс отримати