– Ні, я взагалі не розумію, чому я тут. Ми збирались їхати на ділову зустріч… Я не пам’ятаю…
Слідчий аж нахилився до нього й примружив очі, а він навіть радів, що обличчя забинтоване, адже не викаже його. Він згадав усе до дрібниць, кожну секунду падіння та болю, кожну мить пробудження й марення.
– Добре… Я проконсультуюся з вашим лікарем, а ви, як тільки щось згадаєте, зателефонуйте. Я залишу вам свій номер телефону.
Слідчий вирвав листок із записника, написав номер і поклав на тумбочку. Потім ще раз уважно глянув на нього, закрив теку й усміхнувся, прямуючи до дверей.
– Наразі в мене більше немає питань. Думаю, справу можна буде закрити.
– А… що сталось?
– Ви їхали на зустріч і ваш друг, Руслан, не впорався з керуванням, машина впала з мосту. Це взагалі диво, що ви залишились живі.
– Руслан?..
– Так. Ви випали з машини, бо їхали непристебнутим, а він, на жаль, загинув миттєво. Його пасок безпеки виявився аж занадто надійним. Жорстока іронія… Прийміть мої співчуття. І бажаю швидкого одужання.
– Руслан…
Розділ 10
Жовтень, 2012
У кімнаті тихо гудів кондиціонер, фільтруючи й без того стерильне повітря. Леся маленькими ковточками пила мінералку, щоб хоч якось обманути нудоту. Якщо не допомагало – робила кілька вдихів-видихів ротом і сподівалась, що це допоможе не виблювати ті півлітри води, яку їй порекомендували випити для кращого огляду.
Леся лежала на незручній кушетці, від якої боліла спина, дивилась у вікно й намагалася не розплакатись. Погода за вікном наче віддзеркалювала її похмурий і сірий настрій.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.