У липні 1922-го родина Шовгенів переїжджає до Чехословаччини, до міста Подєбради. У Подєбрадах, на правому березі ріки Лаби височить замок чеського короля Юрія Подєбрадського. У 22-му тут розмістилася Українська господарська академія, Івана Шевгенова обирають її ректором. І от, опинившись, як вона згадує, «в такому ультра-франц-йозефському містечку, що звалося Подєбрадами», восени того ж року Олена прагне вступити на так звані матуральні курси, створені для молодих українців, які або не мали закінченої середньої освіти, або втратили документи, що давали право на вступ до вищого навчального закладу. Вона вже тоді поспішала жити, ніби передчуваючи, що їй відпущено зовсім небагато років земного буття. Матуральні курси випускалися у жовтні, а заняття в інституті починались у вересні. Та не втрачати ж рік! І Олена пише заяву на ім’я ректора інституту з проханням, в порядку винятку, прийняти її на навчання того ж року. Прохання задовольнили.
Рік вчилася, після чого одержала «матуру», тобто атестат зрілості, і вступила на підвідділ української мови і літератури історико-філологічного відділення Українського вищого педагогічного інституту імені Драгоманова у Празі. Вибір фаху став очевидним.
І поринає у самостійне життя.
Подєбради стали у 20-і роки одним з найпомітніших осередків культурного життя української еміграції, в яке одразу ж і з радістю включилась студентка Олена Шовгенова. Це сталося символічно – як посвячення в українство. Ось як про це згадує її подруга, родичка дружини Петлюри, яка особисто знала Симона Васильовича, Зоя Плітас:
Був серпень 1922 року. Подєбради в Чехословаччині. Перша величава українська маніфестація в цьому новому українському осередку, серед чужого нам ще тоді чеського населення. Це було «Свято поневоленої України» з багатьма алегоричними возами, що проїздили вулицями тоді ще невеликого, але славного купелевого міста (купелеве місце – місце біля водойми, де зцілюються. – Прим. авт.), міста Подєбради. На одному з таких возів, що представляв образ багатої і плодовитої України і де