Особливо вразила юного Курбаса драматургія Генріка Ібсена – «Ляльковий дім», «Стовпи суспільства», «Йун Габрієль Боркман», «Привиди», «Гедда Габлер», «Дика качка», «Жінка з моря». У березні 1908 року з нагоди 80-річчя від дня народження норвезького драматурга протягом семи вечорів було показано цикл ібсенівських вистав. Мине час, і Курбас звернеться до драматургії Ібсена, перекладаючи і ставлячи її, введе ці драматургічні перлини до українського сценічного простору.
Порівнюючи гру українських акторів з австрійськими, німецькими, Лесь був вражений насамперед мистецтвом прем’єра Бургтеатру
Йозефа Кайнца. Він бачив його у різноманітних ролях – Торквато Тассо в однойменній трагедії Гете, Леона у «Горе брехунові» Грільпар-цера, Марка Антонія у «Юлії Цезарі» Шекспіра, Мефістофеля у другій частині «Фауста», і визначив для себе те спільне, що було притаманне акторській манері майстра. Вразило його насамперед те, що батько німецького модернізму Герман Бар назве «видовищною духовністю». Тобто те, що Кайнц був одним з перших майстрів європейського театру, «творчі принципи якого значною мірою формували переконання Леся Курбаса в тому, що “театр завжди потребує якогось підкреслення, якихось котурнів, і тільки натуралістична школа позбавила його цих рис”. Пристрасне звернення до духовного світу героїв, байдуже, класичних чи сучасних, виявляло свою істинно театральну природу, де психологічні імпульси матеріалізувалися у підкреслено виразному сценічному жесті і слові…» Курбас не раз згадував ім’я Кайнца з його досконалою пластикою, виразним, гнучким тілом, коли ставив перед акторами свого театру завдання оволодіти пластичною культурою, виразити думку і почуття в жесті, у русі. Більше, у творчості Кайнца він знаходив наснагу для заміни побутової, психологічної пластики театральною, підкреслено виділеною.
На творчість Кайнца Курбас посилатиметься і у своїх спробах заміни побутово-достовірного мовлення на сцені ритмічно організованим. Та й лекції Леся Курбаса «березільського» періоду підтверджують принцип ритмічної побудови словесного шару дії, що майстер пояснював на прикладі виконання Кайнцем ролі Марка Антонія. Словом, на постаті Кайнца фокусується яскравий доказ активного сприйняття молодим Курбасом явищ театрального життя Відня.
Але Курбас проходив «стажування» і в інших віденських театрах. На сцені Німецького народного театру він мав можливість відкрити для себе драматургію Франка Ведекінда, у травні 1908 року подивитись його «Пробудження весни», п’єсу, яка порушує проблеми статевого виховання та претендує на критику святенницької моралі. Такого ще не знав