була шостою за вісім років, померла мати. Після її смерті дітей виховував доволі ексцентричний батько – пастор Патрік Бронте і тітка по материнській лінії. Старші сестри, Марія і Елізабет, померли навесні 1825 року, захворівши на туберкульоз у напівблагодійній школі Кован Бриджу, куди їх віддали разом із Шарлоттою та Емілі. Майбутня письменниця росла соромливою і замкненою, на відміну від сестер, у неї ніколи не було друзів. Справжнім випробуванням були розставання з рідною домівкою. Щоразу, опинившись за її межами, вона прагнула туди повернутись. їй довелося ще тричі покидати Хеворт. 1835 року Емілі недовго відвідувала школу Роу Хед, де Шарлотта працювала помічницею вчительки. Через три роки вона упродовж нетривалого часу викладала в школі Лоу Хіл. Останній від'їзд припав на 1842 рік, коли вона разом зі старшою сестрою менше року провела у Бельгії в пансіоні мадам Егер, вивчаючи французьку та німецьку мови, займаючись музикою. Але і його вона була змушена перервати у зв'язку зі смертю тітки. Без жалю письменниця залишила Брюссель і наступні шість років до самої смерті жила вдома: вела домашнє господарство, випікала хліб, сумлінно доглядала смертельно хворого брата. Доля Бренуелла склалася невдало, він подавав великі надії в дитинстві та юності, але сподівання близьких не справдилися. Він помер у вересні 1848 року. На похороні Емілі застудилася. Будучи важко хворою, долаючи біль, вона не дозволяла себе жаліти, не приймала ліків, відмовлялася від лікаря. Останній ранок свого життя провела, як завжди: виконувала домашні обов'язки, навіть шила. Опівдні їй стало зле, о другій пополудні її не стало. Усього на п'ять місяців пережила її молодша сестра Анна, яка померла у травні 1849 року. Шарлотта прожила ще шість років. їхній батько, преподобний Патрік Бронте, пішов із життя через дванадцять років.
Окреслена в контурі історія Емілі та її сім'ї лише побічно, і водночас достатньо промовисто, пояснює той світ, ті характери і мотиви, які читачі знаходять і в «Грозовому перевалі», і в ранніх поезіях Емілі. Добровільне й аскетичне самітництво цієї жінки розцінюють як результат конфлікту непримиренного, сильного, творчого духу з життєвими обставинами, які не залежали від неї і яких вона подолати не могла.
Усі три сестри Бронте посіли чільне місце в англійській словесності, – роль Анни вважають набагато скромнішою, тоді як Шарлотта та Емілі Бронте визнані класиками літератури XIX століття. Народившись в одній сім'ї, де панувала невимушена гармонія сердець, де радощі і біль були спільними, однаково сприймаючи смерть, якої було так багато в їхньому скромному домі, милуючись одним пейзажем і дихаючи одним повітрям, сестри Бронте з дитинства творили єдиний художній світ.
* * * Про початок художньої творчості Емілі Бронте відомо досить багато. Цьому дослідники завдячують сімейному літописцю – Шарлотті. У 1829 році вона написала: «Наші п'єси були створені: «Молоді люди» – червень 1826 p., «Наші товариші» – липень 1827 p., «Остров'яни» – грудень 1827 р. Ось наші три великі п'єси, які ми тримаємо в таємниці. Кращі п'єси Емілі і мої
