– Ви, бува, не капітан «Пекводу»? – спитав я, підступивши до намету.
– Може, й так, а чого тобі треба від капітана «Пекводу»? – відгукнувся він.
– Я б хотів найнятися на корабель.
– Еге, на корабель! Ти, я бачу, нетутешній. А чи сидів ти колись у розбитому вельботі?
– Ні, сер.
– І в китобійному ремеслі геть нічого не тямиш?
– Ні, сер. Але, звичайно, я швидко навчуся. Я кілька разів плавав на торговому кораблі і гадаю, що…
– До дідька торгові кораблі! Ти мені такого не кажи! А то – бачиш свою ногу? – так-от, я цю ногу вирву з твоєї корми, коли ти ще хоч слово бовкнеш про торговий корабель. Ач, яка дивина – торговий корабель! Чи ти пишаєшся з того, що плавав на торговому кораблі? А чого це тобі закортіло піти в китобої, хлопче? Щось тут не те. Може, ти був піратом? Чи пограбував свого капітана? А може, хочеш перерізати горлянку капітану, щойно вийдеш у море?
Я запевнив його, що і в гадці нічого подібного не маю. Проте мені було зрозуміло, що за цими напівжартівливими припущеннями старого моряка, квакера і остров'янина ховається нентакетська острівна недовіра і неприязнь до всіх приїжджих, окрім мешканців мису Кейп-Код і острова Вейньярд.[112]
– То чого ти вирішив податись у китобої? Я маю це знати, перш ніж подумаю, чи слід брати тебе в команду.
– Розумієте, сер, я просто хочу освоїти китобійне ремесло. Хочу подивитися світ.
– Хочеш освоїти китобійне ремесло? А ти бачив капітана Ахаба?[113]
– А хто такий капітан Ахаб, сер?
– Отож, я так і знав. Капітан Ахаб – це капітан «Пекводу».
– Тоді я помилився. Я гадав, що розмовляю з самим капітаном.
– Ти розмовляєш з капітаном – з капітаном Пелегом, хлопче. Ми з капітаном Білдадом[114] готуємо «Пеквод» до плавання, постачаємо все необхідне, а значить, і членів команди. Ми співвласники корабля й агенти. Та ось що я тобі скажу: коли ти, як ти кажеш, хочеш щось дізнатися про китобійне ремесло, я допоможу тобі це зробити, перш ніж ти вскочиш у халепу. Поглянь на капітана Ахаба, хлопче, і ти побачиш, що в нього тільки одна нога.
– Що ви маєте на увазі, сер? Він утратив ногу через кита?
– Через кита?! Підійди-но сюди, хлопче; цю ногу зжер, схрумав, зжував найстрашніший з кашалотів, які коли-небудь трощили вельбот на друзки! О! О!
Мене трохи налякала яскрава образність його висловів