«13 жовтня.
– Бачу фонтан кита! – лунає зі щогли.
– Де? – запитує капітан.
– Три румби під вітер, сер.
– Ліворуч! Так тримати!
– Єсть так тримати, сер!
– Гей, чатовий! А зараз ти його бачиш?
– Так, так, сер! Там ціла зграя кашалотів! Вони пускають фонтани! Виплигують з води.
– Коли щось побачиш, гукни!
– Так, сер! Он іще фонтан! Іще… іще один!
– Далеко?
– Десь милі дві з половиною.
– Сто чортів! Так близько! Усі нагору!»[54]
«Китобійне судно «Глобус», на борту якого відбулися ті жахливі події, що про них ми хочемо тут розповісти, належало до острова Нентакет».
«Одного разу поранений кит почав його переслідувати; спочатку він намагався боронитися за допомогою остроги, але розлючене чудовисько зрештою все ж таки накинулося на вельбот, і він та його товариші врятувалися лише завдяки тому, що стрибнули у воду, коли побачили, що захищатися марно».[55]
«А сам Нентакет, – сказав містер Вебстер, – являє собою вельми цікаву і своєрідну статтю національного прибутку. Там мешкає вісім чи дев'ять тисяч людей, які все своє життя проводять у морі, і щороку вони примножують національний прибуток своєю мужньою і завзятою працею».
«Кит упав просто на нього, і, слід гадати, смерть настала тої ж миті».
«Ану тихо, – сказав Семюел, – а то я тебе відправлю в пекло».
«Подорожі голландців і англійців Північним океаном, метою яких було знайти можливий шлях до Індії, хоч і не дали бажаних наслідків, проте допомогли виявити місця, де водяться кити».
«Усі такі явища є взаємопов'язаними: м'яч ударяється в землю, щоб іще вище злетіти в повітря; так само, відкривши місця, де водяться кити, китобої допомогли розв'язати загадку Північно-Західного проходу».
«Зустрівши китобійне судно в океані, не можна не зачудуватися з його вигляду. Цей корабель, під зарифленими вітрилами на щоглах, із верхівок яких троє чатових пильно вдивляються в морський простір, дуже відрізняється від усіх інших кораблів».[56]
«Можливо,