– Habacht![105] – ревнув він. – Моліться! Повторюйте всі за мною! А ти там, ззаду, мерзотнику, не сякайся в руку, ти ж бо в храмі Божім! Якщо не перестанеш, накажу замкнути тебе в карцер. Гей ви, волоцюги, чи не забули ще «Отче наш»? Ану, спробуймо! Ну звичайно, я так і знав! Який тут «Отче наш»? Вам аби по дві порції м’яса з квасолею, та напхатися, лягти черевом на нари, длубати в носі й не думати про Господа Бога. Що? Може, не правда?
Він глянув з амвона вниз на двадцятьох білих янголів у підштанках, які буйно веселилися разом з усіма. У задніх рядах грали у «м’ясо».[106]
– Дуже гарно, – пошепки сказав Швейк своєму сусідові, над яким тяжіла підозра, ніби за три крони він сокирою відрубав своєму другові всі пальці на руці, щоб того звільнили з військової служби.
– Ще не те буде! – додав сусід. – Сьогодні він нажлуктився по саме нікуди й знов оповідатиме про гріховну тернисту путь.
І справді, фельдкурат був сьогодні в розчуленому настрої. Він навіть сам не знав, навіщо це робить, але весь час перехилявся з амвона, і ще трохи – був би втратив рівновагу та гепнувся вниз.
– Нумо, хлопці, заспівайте щось, – гукнув він, – чи, може, хочете, щоб я вас навчив нової пісеньки? Співайте за мною:
Найгарнішу в світі милу
Я нікому не віддам,
Не ходжу за нею сам,
Таж за нею, молодою,
Ходять інші чередою.
А ця моя наймиліша,
Це Марія найсвятіша
Із небесних брам.
– Ви цього, пройдисвіти, ніколи не навчитеся, – провадив фельдкурат, – я за те, щоб вас усіх перестріляти; ви мене добре зрозуміли? Проголошую з цього Божого місця, нікчеми, що Бог – така сила, яка вас не боїться, й вона таке вам устругне, що очманієте, бо ви не дуже-то поспішаєте навернутися до Христа, а волієте йти тернистою дорогою гріха.
– Ого, вже почалось! Налигався впень, – радісно шепотів Швейків сусід.
– Терниста путь гріха, йолопи дурноверхі, це путь боротьби з пороками. Ви блудні сини, тому ви волієте валятися в одиночці, ніж навернутися до Отця нашого Небесного. Вище підніміть і зверніть свої очі у небесну височінь, і переможете; мир оселиться в душах ваших, розбишаки. І, будь ласка, там, ззаду, не пирхайте. Ви не жеребці й не в стайні, а в храмі Божому. Звертаю на це вашу увагу, голубчики. На чому ж я зупинився? Ja, über den Seelenfrieden, sehr gut![107] Запам’ятайте собі, тварюки, що ви люди, й повинні дивитись крізь темну хмару в далекий простір і усвідомити одне: все триває тут лише до часу, а тільки один Бог вічний. Sehr gut, nicht wahr, meine Herren?[108] Я б мав день і ніч за вас, йолопи, молитись, аби милосердний Бог влив свою душу в ваші холодні серця, й своїм святим милосердям змив усі ваші гріхи, й ви навіки стали його чадами, щоб вас, негідників, не обійшов він любов’ю своєю. Але ви помиляєтесь. Я вас до цього раю вести не буду.
Фельдкурат