Мені хочеться похвалити одного старого прелата за те, що той геть збувся своєї кабзи, зисків і видатків, передаючи все до рук то одному своєму довіреному служникові, то другому, і прожив довгий вік у цілковитому невіданні стосовно господарчих справ, ніби був гостем у своєму домі. Віра у порядність іншого є чималим доказом власної чесноти, і довірливій людині зазвичай сам Бог помагає. Що ж до того прелата, то я зроду не бачив дому та господарства, які б велися пристойніше і статечніше, ніж його. Щасливий той, хто так докладно розрахував свої потреби, щоб його достатку старчило йому без усякої мороки та клопоту; кого турбота про витрати і придбання не відриває від інших занять, гідніших, спокійніших і любіших його серцю!
Отож достаток і нужда залежать від нашого уявлення про них. Так само і багатство, слава та здоров'я чудові і принадні лише настільки, наскільки вони здаються такими тим, хто їх має. Все добре чи погане залежно від нашого сприймання. Потішений не той, кого інші вважають за потішеного, а той, хто сам себе вважає за такого. Відчуття достеменного і правдивого дає тільки наше переконання.
Доля не підтверджує нам ні зла, ні добра, вона лише постачає сировину і того і того, а також насіння для плоду. Наша душа, потужніша тут за долю, крутить і заряджає ними по своїй уподобі, вона єдина причина і пані власного щастя чи неталану.
Зовнішні обставини набувають барви та колориту під впливом нашого внутрішнього стану, достоту, як одежа гріє нас не своїм теплом, а нашим, яке вона вдатна лише оберігати і підтримувати. Той, хто окрив би нею холодне тіло, достоту таким самим робом підтримав би в ньому холод: саме так і ховають від танення сніг та лід.
Як наука – мука для ледаря, а повздержливість від вина – мука для пияка, так і поміркованість є карою для ненажери, а фізичні вправи – тортурами для пестуна тощо. Речі самі собою не є ні важкими, ні дошкульними, то тільки наша легкодухість чи слабкість робить їх такими. Щоб судити про великі й високі справи, треба і душу мати таку; інакше ми приписуємо їм наші власні хиби. Весло, впущене у воду, здається нам кривим. Отож ідеться не лише про те, що ми бачимо, а й про те, як ми його бачимо.
А раз це так, то чому б зі стількох усіх доказів, що на різні способи навчають людей зневажати смерть і терпіти біль, не знайти нам чогось догідного і для нас? Чому б зі стількох міркувань, переконливих для когось іншого, не обрати собі бодай одного найсподобнішого? І якщо ти не здатний перетравити ліків, міцних і радикальних, то заживи тоді слабших, хоча б для полегші. Як про гостроту болю, так і про гостроту радощів, судить нашарозм'якла і зжіночена уява: коли вона позбавить нас гарту, навіть жало бджоли змушує нас зойкнути. Усе зводиться до того, аби