Ось ще один приклад ідеологічно упередженої та не дуже вмілої фальсифікації. Як вважає її автор, Гетьманат у зовнішній політиці продовжив курс УЦР «на утвердження України в якості суб'єкта міжнародного права і передав його у спадок Директорії УНР, а центральним напрямком міжнародної діяльності останньої стало мирне співіснування останньої з усіма народами світу»[9]. Дарма, що будь-яке, крім цього, дослідження, які побачили світ упродовж останніх 90 років, в один голос стверджують: ніякого правонаступництва між УНР доби Грушевського, УД та УНР доби Директорії не було і в принципі бути не могло, тим більше у сфері зовнішньої політики. Стверджувати таке – це все одно, що стверджувати, наприклад, ніби Михайло Горбачов у зовнішній політиці продовжив курс РКП(б) на утвердження СРСР «в якості суб'єкта міжнародного права і передав його у спадок» незалежній Україні, «а центральним напрямком міжнародної діяльності останньої стало мирне співіснування з усіма народами світу». Дискутувати з цим неможливо в принципі.
Цитовані дослідження, ясна річ, радикально розходяться з фактами та висновками, встановленими раніше іншими дослідниками. Наприклад, доведено, що:
– «закон про форму влади на Україні», який деякі науковці називають тимчасовою Конституцією об'єднаної України, «складався лише з 8 розділів і був слабо опрацьований»,
– «у конституційних актах Директорії фактично не відчувалося наміру відтворення демократичних принципів»,
– нові керівники України використовували соціалістичний принцип «трудової демократії»,
– УНР фактично перестала бути правовою й демократичною державою, тому що лише окрема частина її громадян, хоч і без огляду на свою національність, була визнана законом повноправною,
– незабезпечення державою права приватної власності на землю кожного громадянину «стало фатальною помилкою практично всіх розглянутих у дослідженні урядів України. Позбавивши українських громадян права приватної власності на земельну ділянку, держава автоматично знищила гарант стабільного розвитку та добробуту українського народу».
Але найголовніший, на нашу думку, висновок тут такий: «особливість зародження українського конституціоналізму в досліджуваний період полягала в тому, що він формувався у складних умовах несприйняття ідеї незалежності та самостійності України не тільки Росією та Польщею, а