Демокріт першим з великих математиків вплинув на розвиток фізики. Найбільше він відомий як творець атомістичної теорії. Ідея атомістики, очевидно, зародилася в його вчителя Левкіппа з Мілета, фігури, про яку мало що відомо. Аргументи атомістів мали непрямий характер (чому навряд чи доводиться дивуватися, якщо взяти до уваги, що прямі експериментальні дослідження атомних явищ стали можливі тільки в ХХ ст.). Вони думали, що, хоча в природі й відбуваються безперервні зміни, у ній також, можливо, є якийсь незмінний субстрат. Демокріт цей субстрат уявляв як сукупність атомів, а ріст і розпад організмів і рослин – лише як прояв змін у розташуванні незмінних атомів. Плавлення твердих тіл і випаровування рідин він пояснював як перехід сукупності атомів до менш зв’язаного стану.
Щодо теорії, то найблискучішими вважаються основні праці великого вченого античності Архімеда, які стосувалися різних практичних відгалужень математики, фізики, гідростатики й механіки. Архімед створив теорію п’яти механізмів, відомих на той час як «прості механізми». Це – важіль, клин, блок, нескінченний гвинт і лебідка.
Але Архімед знав також, що предмети мають не тільки форму й вимір, але й те, що вони рухаються або можуть рухатися, чи залишаються нерухомими під дією певних сил, які рухають предмети вперед чи надають рівноваги. Великий сиракузець вивчав ці сили й винайшов нову галузь математики, у якій матеріальні тіла, при зведенні до їхньої геометричної форми, зберігають водночас свою вагу. Ця геометрія ваги і є раціональна механіка, статика, а також гідростатика.
Вчення про гідростатику Архімед розвиває в праці «Про плаваючі тіла». «Припустимо, – казав учений, – що рідина має таку природу, що з її часток, розташованих на однаковому рівні й притиснутих одна до одної, менш здавлені виштовхуються більш здавленими й що кожна з її часток здавлюється рідиною, що перебуває над нею по схилу, якщо тільки рідина не укладена в який-небудь посуд й не здавлюється ще чимось іншим». Покладаючись на це положення, Архімед математично довів, що вказані нижче «наслідки» повністю пояснюються за допомогою наведеної гіпотези:
1. Тіла, рівновагі з рідиною, занурені в цю рідину, поринають так, що ніяка їхня частина не виступає над поверхнею рідини, і не будуть рухатися донизу.
2. Тіло, легше за рідину, занурене в цю рідину, не поринає повністю, і певна його частина залишається над поверхнею рідини.
3. Тіло, легше за рідину, занурене в цю рідину, поринає настільки, що об’єм рідини, який відповідає зануреній частині тіла, має вагу, рівну вазі всього тіла.
4. Тіла, легші за рідину, занурені в цю рідину насильно, будуть виштовхуватися нагору із силою, рівною тій вазі, на яку рідина, що має рівний об’єм із тілом, буде важча цього тіла.
5. Тіла, важчі за рідину, занурені в цю рідину, будуть поринати, поки не дійдуть до самого низу, і в рідині полегшають на величину ваги рідини в об’ємі, що дорівнює об’єму зануреного тіла.
Пункт