У ході нашої бесіди народився вельми цікавий умогляд. Розглянута у світлі тлумачення дона Хуана, моя «розмова» із койотом набула нового забарвлення. Я дійсно «мав певний намір» щодо того діалогу, оскільки я ніколи не знав іншого способу інтенціонального, уявного спілкування. Я також добився тоді успіху, щоб відповідати відображенню того, що спілкування відбувається через діалог, і таким чином я змусив оте відображення відобразити самого себе.
У цю мить я відчув велике душевне піднесення. Дон Хуан засміявся і сказав, що дозволяти словам настільки зворушити себе – це ще один аспект моєї тупості. І після цього він кумедно покривлявся, зображаючи розмову, не вимовивши жодного звуку.
– Усі бувають у схожих екстравагантних ситуаціях, – сказав він після довгої паузи. – І єдиний спосіб справитися з ними – наполегливо продовжувати поводитись як воїн. Усе інше прийде саме собою та без сторонньої допомоги.
– Що інше, доне Хуане?
– Знання та Сила. Люди Знання мають і те, й інше. І зверни увагу, що те, як вони це здобули, вони пояснювали виключно тим, що завжди поводились як воїни, і завдяки цьому в якийсь певний момент усе для них змінилось.
Він подивився на мене, і помітно було, що він вагався. А потім він підвівся та сказав, що я не маю іншого виходу, крім як продовжити свою зустріч зі Знанням.
Мене пробрав дрож, а серце швидко закалатало. Я звівся на ноги. Навколо мене, ніби вивчаючи моє тіло під усіма можливими кутами, став походжати дон Хуан. Знаком він звелів мені сісти і продовжувати писати.
– Якщо ти надто наляканий, ти не зможеш продовжити цю вашу зустріч, – попередив він. – A воїн мусить бути спокійний та зібраний і ніколи не повинен утрачати свою хватку.
– Я і правда боюсь, – відказав я. – Нічний метелик то чи що інше, а там таки дійсно сновигає щось у кущах навколо.
– Авжеж, сновигає! – вигукнув він. – Що я не схвалюю, так це те, що ти вперто думаєш, що то людина; так само як і те, що ти вперто думаєш, ніби розмовляв із койотом.
Частина мене була повністю згодною з його думкою; одначе був і інший мій аспект, який уперто не відпускав і, всупереч очевидному, міцно тримався за «здоровий глузд».
Я сказав дону Хуану, що його тлумачення не відповідає тому, що відчуваю я, хоча я й був щодо цього у повній інтелектуальній єдності з ним.
– Це неточність у словах, – запевнив він. – Слова завжди змушують нас думати, що ми щось знаємо, але, коли ми повертаємо голову, щоб зазирнути світу в очі, слова завжди підводять нас, і все закінчується тим, що ми зазираємо в очі світу так же, як робимо це й завжди, без крихти Знання. І з цієї причини шаман прагне радше діяти, ніж розмовляти, і для цього в нього є нове відображення світу – відображення, у якому розмовляти не так важливо, а нові дії набувають нового відображення.
Він сів коло мене, подивився пильно мені в очі та попросив розповісти все, що я дійсно «побачив» у чапаралю.
І тут я зіткнувся із запаморочливою