Я дивилася на нього не в змозі якось відреагувати. Щойно жадала, щоб він приїздив кожні вихідні, потім він образив мене, принизив, а тепер каже, що… Таке важко збагнути. Знов налинула тривога. Певно, я просто сплю, і все це мені тільки сниться. Адже не стала б нормальна людина такого казати вголос!
Саме час прокинутися.
– Хіба моє бажання вже нічого не значить? – запитала його, ледь прийшовши до тями.
– Авжеж, ні, – він промовив це, ні на мить не замислившись, таким тоном, що в мене й думки не майнуло сперечатися. – Адже я знаю, чого ти прагнеш, – додав, і на цьому наша розмова закінчилася.
О, так! Він знає.
Розділ 5
Тривалість існування пристрасті пропорційна часу опору жінки на початку відносин…
До наступної п’ятниці він знов не з’являвся. Та я вже знала, що це нічого не означає. Він зателефонує, приїде, забере… Питання в тому, чи згодна я приймати його аж таке домінування?! Та хіба в мене є вибір? Коли він поруч, я неспроможна казати щось проти його волі!
Тож усе, що мені залишається, – не підпускати його до себе.
Сказати набагато легше, ніж зробити. Особливо беручи до уваги, що весь час перед очима сцени нашого з ним спілкування. І цноти в цих сценах було ні на гріш. Кров закипає, і я ловлю себе на думці, що прагну відчувати його дотики та пестощі, що шалено скучила, що мені страшенно не вистачає його. Я хочу кохатися з ним, обговорювати прочитане, просто бути поруч, чути голос. Та ці емоційні гойдалки, які він мені влаштовує, – то ж якесь божевілля! Я не хочу таких стосунків! Вони мене не влаштовують!
Боже, чому ж воно все так складно?! Я воліла зустріти справжнього чоловіка, який був би сильним, мужнім, самостійно вирішував усі питання…
Зустріла. І мені саме це в ньому не подобається!
Ні, не це! Просто він занадто пригнічує мою особистість. Так неправильно! Має бути якось інакше. Кохання – це ж не суцільне підкорення. Це щось середнє. У коханні має бути місце компромісам та домовленостям, а не «я сказав, ти робиш!»
Весь тиждень, ідучи на роботу й повертаючись додому, оглядаюся в спробі виявити, чи слідкує хтось за мною. Його фантастична обізнаність в усіх моїх справах, починаючи з місця моєї роботи й завершуючи місячними, напружує. Як би то можна було все дізнатися, не стежачи? А головне: навіщо аж настільки?
Бо я тепер його навіки? Іграшка-забавка? На вихідні брати? Перевіряв, чи раптом ще з кимось не зустрічаюся?
Нічого підозрілого я не помічаю. Просто люди – кожне поспішає у своїх справах, нікому до мене нема діла. Певно, це добре? Я не знаю. Я збентежена всім тим. Думки весь час лише про нього. Якщо не тривожні, то згадуються сцени кохання. Мама скрушно зітхає, але поки що мовчить, не втручається. Та я ж бачу, що їй не дуже подобається те, що коїться зі мною. Упізнає себе в мені? Напевно, що так.
Та я все ж переконалася в тому, що він за мною стежить. І сталося це зовсім неочікувано.
Якось, повертаючись з роботи додому, зустріла Катю. Ми давно не бачились, обмінювалися есемесками, трохи спілкувалися