– Випити хочете?
Борис хитнув головою заперечливо, а Женя радісно кивнув.
Діма поставив на табуретку, що правила за столик, тарілку з квашеними огірками і наповнив дві чарки. Але перш ніж випити, поскаржився на дружину, що побивається за зниклим котом.
– Мине, – заспокоїв його Боря.
– Коли? Я вже не витримую! Удома така атмосфера, ніби в кожній кімнаті по п’ять мерців неоплаканих лежить.
– То знайди схожого кота, – на обличчі Бориса вималювався дуже серйозний вираз. – І вдай, ніби це Мурик! Він же звичайний, сірий був! Таких вулицями сотні бігають…
– Їй серце підкаже, що не той кіт, – засумнівався вголос Діма.
– Серце? Та байки то все! Жінки самі про себе ці казки вигадують, щоб добрішими здаватися. А самі… – Женя обірвав сам себе, схопив чарку і нервово перехилив. Потім хруснув у роті огірком.
– Та годі про котів! – Борис вирішив змінити тему розмови. – Ти лікаря знайшов якогось?
Його погляд уперся в очі Діми.
– Якого лікаря?! Я кота шукаю…
– Зав’язуй зі своїм котом. Пошукай лікаря. Або аптекаря. Аптекарі на ампулах краще розуміються.
– Ти ось що зроби, – Женя підняв вказівного пальця, щоб привернути до себе увагу. – Візьми ампулу й піди до аптеки. Скажи, що знайшов і не знаєш, що це таке!
– Та це й ти можеш зробити! – відповів на пропозицію господар гаража. – Чого це я маю по аптеках ходити?
– Справді, – кивнув Борис, пригладжуючи вуса і уважно дивлячись на Женю. – Займися цим!
– Гаразд, – мить повагавшись, погодився той. – Давайте мені три ампули, і я… піду, словом.
Діма видобув з присунутої до стіни пластикової валізи три ампули. Женя поклав їх до кишені куртки, кивнув на прощання і вийшов.
Борис і Діма перезирнулися.
– Він що, образився? – спитав Діма.
Борис мовчки махнув рукою.
– Хлюпни й мені чарочку, – попросив він.
Діма налив.
– Треба було з нами, на трьох, – сказав він.
– Я на трьох більше не п’ю, – похмуро повідомив Борис. – Пити на трьох – це друга ознака алкоголізму.
– А перша?
– Перша? Це пити на самоті…
– Знаєш, мені наплювати, що в цих ампулках – наркотик чи ліки від раку. Головне – вигідно їх продати, —
поділився після чарки горілки Борис. – Я б тоді доньку в університет влаштував, на платне навчання. А ти справді, знайди схожого кота, виваляй його в багнюці й додому принеси. Скажи, що він по кицьках волочився і на себе не схожий… Вона й заспокоїться. Та й не кота їй треба, а дитину!
– Це наша справа! – став на захист дружини Діма.
– Певно що ваша, – погодився Борис, підводячись із саморобної дерев’яної лавочки. – А валізочка – наша справа. І краще б її чимшвидше закінчити!
10
Київська область. Макарівський район
Село Липівка
Наступний