Шахай зупинився біля галатівців. Позад його йшли, як маршали, – Марченко, Галат, Остюк. По боках – Санька Шворень і двоє штабних. Галат вибіг наперед і став на чолі свого війська поруч із чотирма Виривайлами, віддав пошану і скомандував «струнко!». Шахай привітався з командирами панцерників. Марченко – номінальний командир армії, не ворушився, стоячи позаду Шахая – начальника штабу.
– Скільки в тебе людей? – запитав Шахай, і двоє штабних миттю видобули з кишень олівці.
– Одинадцять панцерників, – погордо одповів Галат, молодість засяяла в його очах, як чистий вогонь, він оглянув Виривайлів та інших командирів.
– У мене півсотні бійців, – промовив командир чільного Галатового панцерника, – дві гармати польові, кулемети, і ми ніколи не підемо назад – до останнього набою, до останнього серця й пачки махорки. Запиши, штаб.
– Гармат усього десяток на всіх панцерниках, – Петро Виривайло дістав із торби всю свою військову канцелярію, – два десятки кулеметів та близько чотирьох сотень бійців.
– Набої, патрони, їжа – є?
– Все є, всього є досить в склепах2 на цій станції – військового майна. Тільки одежі нам не хватає.
– Одежі вам не треба – піхота на першому місці, – сказав Шахай і крикнув голосно, щоб його почули командири панцерників, – хто ніколи не служив в армії, право-руч! Десять кроків – кроком руш!
Одійшло біля сотні партизанів.
– Запишіть їх усіх, – наказав Марченко, що до цього часу не випустив і пари з уст. Він почав розуміти наміри Шахая, йому стало досадно, чому це не прийшло йому раніш на думку.
– У тебе залишиться шість панцерників, Галате, – решту доведеться розформувати. На кожному в тебе буде по гарматі, по два кулемети і по півсотні людей. Решту зброї й людей я розподілю по інших частинах армії. Треба оглянути панцерники, підсилити й відремонтувати одні, роззброїти і покинути другі. Я в тебе заберу ще Семена Виривайла до піхоти.
– Шахай, – поворухнувся Галат, бачачи, що Шахай рушив уже йти до Остюкової кінноти, – не вбивай мене до краю – дозволь піти за тобою.
– Добре, – почулося від Шахая з темряви, що була безпосередньо за світлом ліхтаря, – іди за мною і зрозумій все, що я робитиму.
– Трохи соб! – закричав збоку Остюк. – Бригада, струнко! Його голос потонув у свисті його кінноти, у вигуках «слава!», у брязкоті шабель: так зустрічала кіннота Шахая й Марченка. Остюк сповістив Шахая, що кінноти в нього близько тисячі шабель, а точно – він не знає скільки; тих, що не служили ніколи в армії, у нього майже немає, – проте він може віддати сотню-другу в піхоту. Фураж є, патронів