Що стосується спадку, залишеного Хмельницьким своїм наступникам, сміливо можна стверджувати, що він був досить сумнівним. Вже одне управління таким слабко зорганізованим адміністративно-територіальним утворенням, яким була тогочасна Україна, вимагало неабиякого таланту справжнього державного діяча й уміння віртуозно балансувати серед небезпек, які зусібіч загрожували молодій козацькій республіці. І якщо, як відзначив М. Грушевський, з одного боку можна лише дивуватись організаційному генію народу, який експромтом створив і підтримував складну організацію велетенського краю, то, з другого боку, варто визнати, що тодішні українські можновладці не мали досить хисту для того, щоб керувати таким надбанням. Звичайно, Грушевський мав рацію. Українське козацьке населення того часу було надто схожим на степову вольницю, як от Запорозька Січ, щоб діяти так, як від них вимагала державна влада. Координація політичних сил заради управління такою державою вимагала від гетьмана того самого таланту, який був у Хмельницького і якого, як покаже час, бракувало його наступникам.
Зовнішньополітичні відносини Чигирина з сусідніми країнами після 1657 року були не менш простими, ніж взаємодія всередині Гетьманщини. І найголовнішою проблемою було те, що по своїй смерті Богдан Хмельницький залишив нерозв'язаним гордіїв вузол суперечностей з Московським царством. Поволі цей вузол почав переростати в міждержавний конфлікт, і якщо дехто з козацької старшини, як уже було сказано, спрямовував свої думки в напрямку відновлення відносин з Польщею, інша її частина все більше схилялася до залагодження конфлікту з Москвою дивним чином – шляхом повного підкорення московському царю. Підтримуючи ідею васальної залежності від Москви, вони не бачили небезпеки від зближення з північним сусідом, натомість інтеграцію з новою Річчю Посполитою розглядали як спробу реставрації феодальних відносин, повалених під час Хмельниччини.
Центром невдоволення такою політикою, як не дивно, стали саме січовики, які в 1654 році виступали проти підписання Переяславської угоди й «Березневих статей». А тепер Січ стала осередком опору гетьманській владі, на весь голос заявляючи, що наступники Хмельницького хочуть повернути Україну до тих порядків, що існували до 1648 року.
Тут варто, на наш погляд, детальніше розглянути, чим насправді вирізнялася політична система України, створена великим гетьманом. Зауважмо, що політичний устрій Гетьманщини, встановлений Хмельницьким, сильно різнився від того, що діяв у феодальній державі, якою була Річ Посполита. Створена в екстремальних умовах бойових дій, козацька держава характеризувалася високими демократичними принципами самоврядування. Показово, що при ставці гетьмана України було створено дорадчий орган – Раду генеральної старшини. Рада повинна була вирішувати найскладніші питання державного життя та