Перша розмова була присвячена розпорядку дня, за яким живе сім'я Де Ляфорте, а віднині житиму і я. На двері моєї кімнати було пришпилено листок із видрукуваним на комп'ютері «Таґесабляуфом», себто розкладом, згідно з яким сніданок тривав від 8.04 до 8.26, «ігри з близнюками» – від 8.27 до 12.14, обід – від 12.14 до 13.03, післяобідня перерва – від 13.06 до 15.09, «ігри з близнюками» – від 15.11 до 17.03, післяобідня перерва – до 19.12, вечеря – від 19.21 до 19.46, бейбісіттінг – від 20.01 до 21.11. Кожного разу, коли я спускалася на сніданок о 8.06 або поверталася з пообідньої прогулянки о 15.15, фрау Де Ляфорте мовчки дивилася на годинник, і її мовчання було достатньо промовистим.
Ця напрочуд терпляча жінка, напевно, не раз пошкодувала про своє рішення запросити «опер» слов'янського походження. З виразом приреченості на обличчі вона майже щодня мусила нагадувати мені, що горнятка ставлять у машину для миття посуду з правого боку, а склянки – з лівого, бо так їх потім зручніше ставити до шафи, де я, знову-таки, постійно, хоч і ненавмисно плутала, в якому порядку потрібно вишиковувати горнятка: голубі поперед жовтих, а сині попереду чорних – чи навпаки – чорні попереду голубих, а червоні спереду від жовтих, або жовті попереду синіх, а голубі позаду червоних – чи червоні позаду голубих, а чорні попереду синіх. Найгіршим при цьому було те, що той порядок, у якому розташовувала горнятка фрау Де Ляфорте, мав під собою логічне обгрунтування (дорожчий посуд ховається за дешевшим на той випадок, якщо до шафи з горнятками досягнуть всюдисущі руки Жана та Надін), а я розташовувала посуд без жодного обгрунтування, постійно плутаючи дорожчі горнятка з дешевшими. Так само ненавмисне, хоча й постійно я забувала, що посуд треба мити, напустивши в рукомийник води, адже за воду потрібно платити, а під час миття під проточною водою витрати води набагато більші.
Важко давалася мені й решта домогосподарських премудростей, на зразок: розвішуючи мокру білизну, потрібно блузки перевертати догори ногами, щоб не видно було слідів від прищіпок, а штани вішати за пояс, прищіпаючи при цьому кожну з половинок до іншого мотузка, бо так сохне швидше; білизну, що важить менше, треба розвішувати позаду важчої, щоб усе висихало одночасно і т. д.
Я вже не кажу про систему класифікації сміття, для осягнення якої варто було б попередньо пройти додатковий спецкурс. Згрубіла система ця виглядає так: окремі сміттєві категорії становлять скло, папір, пластик та рештки їжі. Скло розподіляється за кольорами: зелені пляшки не можна викидати в один контейнер із білими, а ті з брунатними. На пластмасових упакуваннях слід шукати зелений кружечок. Змішувати упакування з кружечками й без у жодному разі не можна. Бо перші екологічно чисті і надаються до повторної переробки, а про другі цього не можна сказати з певністю. До смітника з рештками їжі не можна додавати шкірки від цитрин і ліки.