Амаркорд (збірник). Наталка Сняданко

чоловіком приїхала до Києва незабаром після одруження. Під час прогулянки вулицями вони зустріли знайомого й зупинилися для розмови. Незабаром підійшов ще один знайомий і привітався з присутніми згідно з давньою чоловічою традицією. Молода німкеня, очевидно, не знаючи, що в нас так заведено, сприйняла цей жест як зневагу своєї особи і, не довго думаючи, пішла геть, попередньо кинувши чоловікові щось образливе на своєму малопоширеному в Києві південнонімецькому діалекті. На щастя, словникового запасу і дару переконання чоловіка вистачило для того, аби протягом двох наступних годин таки переконати дружину не розлучатися з ним. Для цього йому довелося присягтися, що він:

      1) абсолютно погоджується з тим, що це жахливо;

      2) що жити так далі неможливо;

      3) що це питання слід обов’язково вирішити на законодавчому, виконавчому, особистому і всіх інших рівнях, що кожен українець повинен, не чекаючи на ініціативу уряду, почати з себе, а кожна українка мусить, не чекаючи на добровільну ініціативу свого чоловіка, підштовхнути його до виявлення цієї ініціативи;

      4) що він, тобто її чоловік, ніколи більше не матиме справи з цими нахабами, аж поки ті не виправляться, і т. д.

      Коли ми спілкувалися з Женею минулого разу, він не опустився до того, щоб потиснути мені руку, цікаво, що спонукало його до цього зараз.

      – Як твої справи? – запитав він.

      – Дякую, добре, – відповіла я.

      Ми зустрілися при вході до університету. Точніше, при вході – для нього, і при виході – для мене.

      – Ти куди зараз? – запитав він.

      – У справах, – відповіла я.

      – Може, вип'ємо разом кави?

      – Давай, тільки недовго.

      – Ну, а як особисте життя? – запитав Женя після того, як ми замовили напої і він розповів мені, що досі працює в Політесі, живе з батьками і пише дисертацію. – Ще не одружилася?

      – А ти ще не вийшов заміж? – я зробила невдалу спробу зіронізувати.

      – Ні, але збираюся зробити це найпізніше в кінці цього року.

      – Вітаю. І хто вона?

      – Ще не знаю.

      – Тобто як?

      – Ну, розумієш, в житті кожної людини настає момент, коли вона або одружиться незабаром, або вже не зробить цього ніколи. А оскільки я вважаю, що кожен повинен в житті побудувати будинок, посадити дерево і виростити сина, то я й вирішив: якщо не одружуся до кінця цього року…

      – Вибач, але мені вже час іти.

      – То, може, зустрінемося якось, спокійно поговоримо?

      – Звичайно. Я тобі подзвоню.

      Зрозуміло ж, якщо хтось обіцяє Вам подзвонити, то він або зробить це незабаром, або вже не зробить ніколи.

      Страсті по-русскі

      Десять основних ознак дівочої цноти

      Спеціальна література, яку мені вдалося знайти на цю тему, вважала своєю основною метою навчити чоловіків правильно поводити себе під час здобування цнотливіші. Усе, що стосувалося жіночої, а точніше, дівочої поведінки, обмежувалося порадою «розслабитися й довіритися