Отак днями і янка-растаманка життя своє закінчила. Її коханий Кирюха саме напередодні вниз Рікою вирушив. Він теж дивний, той Кирюха. Живе відлюдьком в ген угорі, понад Рікою, і міст будувати не ходить. Кнєзь чомусь до нього благоволить, Азар’янових посіпак посилати не велить. Часом і на пораду до себе кличе. Хто б почув ті розмови (а їх можна хіба крадькома підслухати), був би дуже здивований, бо нічого-нічогісінько з них не второпав би. Слова всякі незрозумілі: «мотори», «батареї», «бензин», «бартер», «вогнепалка»… І слухає Кнєзь того Кирюху, ніби підліток слухняний повчання волфа десь на горі, тільки головою покивує та, чого не збагнув, сором’язливо по раз-другий перепитує.
А вже як вибереться Кирюха вниз Рікою, то бере човен великий, якого ще перві люде зробили, із залізякою на кормі, та й вигрібає веслами за течією. А як далеченько вниз від граду відпливе, розповідають, то над тією залізякою на кормі схилиться, щось там помудрує, поколупається – і раптом шум та грім над водою розлягається, і човен раптом летить понад водою, як стріла, що й два чи три десятки гребців його б не наздогнали. Хтось, напевно, бачив, бо просто так поговору не пустили б.
Повертається ж він проти течії так за днів двадесять або й пізніше, привозить товару повен човен: і солі, у мішки напакованої, і курток дорогих, шкіряних, надзвичайно акуратно й зграбно пошитих, таких лискучих та прегарних, що тільки гридні Кнєзеві в них потім ходять; не те що смердові нікчемному, а й вільному чоловікові до такої одежі зась.
Так-от, як відплив Кирюха вниз Рікою, то наступного дня його дівчина, янка-растаманка, на роботу не вийшла. Вона й раніш не вельми до тієї роботи рвалася, так хіба, щоб десятники відчепилися, вийде, за кошик візьметься, ніби землю носити, – а сама в небо понад Трухан-айлендом усе собі дивиться. Її штурхнуть, штовхнуть, підженуть – Вона кошик неповний піднесе та край дамби висипле. А потім знову стоїть, руку під бік, та в небо вдивляється.
А цього разу янка-растаманка й зовсім берега пустилася. Уранці під її вікнами десятники цілий концерт улаштували: і в бубни били, і в свистки свистали, і камінці дрібні у віконне скло жбурляли. Потім з’явився звідкись Азар’ян розлючений, увірвався до помешкання, але янки там не виявилося. Десь гайнула ще з раннього рання, не дожидаючись бубнів десятницьких. Тут уже зовсім Азар’ян розпінився-роз’юшився: мало того що коли Кирюха в граді, то ця вертихвістка невідь-чому має пільги через день на будівництво виходити, та й тепер ось, як нема її покровителя, вона так відверто своїм обов’язком нехтує!
Ні,