Полювання мисливців за привидами. Андрей Кокотюха

Значить, на доброму рахунку в усіх учителів. Отже, теоретично поза підозрою. Але я, Денисе, одного боюся: поки ми почнемо їх вираховувати і відкидати одного за одним, пройде час. Тоді як Золотий кубок збираються вкрасти завтра-післязавтра.

      – Який вихід?

      – Простий і складний одночасно. Треба його заховати. Зараз він стоїть у кабінеті хімії. Там, де лабораторія і реактиви. Чому там? Бо цей кабінет добре замикається. І під сигналізацією – бо перший поверх. Ти про це не знав, скажи?

      – Скажу, – підтвердив Денис. – А ти як рознюхав?

      – У тому-то й річ, що я особливо не старався, як ти кажеш, нюхати. Про це не оголосили, одначе місце знаходження Золотого кубка – не така вже й таємниця. Не бачу іншого виходу, крім як переховати його. Ну, заховати краще.

      – І як це зробити? – поцікавився Денис.

      Максим подивився на нього чомусь винуватими очима.

      – Треба викрасти його самим. Раніше за справжніх злодіїв, розумієш? Тільки так…

      11. «Алхіміки»

      Діяти вирішили вже завтра. Справді, не тільки кожен день дорогий – кожна година.

      Готуючись до наступного дня, Денис Черненко довго не міг заснути, крутився на своєму дивані в меншій кімнаті, яку ділив з молодшим на три роки братом. Ось кому лафа: він нічого не знає про намір пограбувати школу. І точно не хоче стати злодіям на перешкоді.

      А цей Максим справді розумник, мови нема. План простий, може, Денис і сам зміг би колись до такого додуматися. Тільки ж не додумався… І все в Максима передбачено, все, наче в кіно, продумано. Правда, хуліганити доведеться йому, Денисові. Але ж іншої ролі для себе він і справді не бачив.